Правова природа Європейського Союзу

   По закінченні Другої світової війни західноєвропейські держави створили три регіональні економічні організації: Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС) за Паризькою угодою 1951 p., а також Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) за Римськими угодами 1957 р. У 1992 р. Маастрихтською угодою був створений Європейський Союз. Це створило нове середовище для міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне.
   Засновниками Співтовариств виступили шість держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, до яких згодом приєдналися Данія, Ірландія і Сполучене Королівство (1973 р.), Греція (1981 p.), Іспанія і Португалія (1986 р.), Австрія, Фінляндія і Швеція (1996 p.). З 1 травня 2004 р. до ЄС приєднали 10 нових членів: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. У недалекому майбутньому планують стати членами Європейського Союзу Болгарія та Румунія.
   На порядку денному також стоїть питання про можливість вступу до ЄС Туреччини. Не виключено, що у майбутньому питання про вступ інших європейських країн, зокрема України, може набути практичного значення.
   Спочатку Європейські співтовариства були організаціями з досить вузькою і конкретною сферою діяльності (суто економічні питання), згодом співробітництво охопило інші сфери, зокрема політичну, військової співпраці, боротьби зі злочинністю, що привело до появи у 1993 р. Європейського Союзу - організації з майже універсальною компетенцією і рисами державоподібного міжнародного об'єднання.
   Європейський Союз має унікальну організаційну структуру. Традиційно її описують як сукупність трьох “опор”, що охоплюють інтеграційні процеси, відповідно, в соціально-економічній, зовнішньополітичній і військовій та правоохоронній галузях.
   Центральною є перша опора - Європейські співтовариства разом узяті, тобто на сьогодні це - Європейське співтовариство (до 1993 р. - ЄЕС) та Євратом. Третє співтовариство (ЄСВС) припинило своє існування у 2002 р. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) підкреслює значення Співтовариств для забезпечення єдності та послідовності дій Союзу в різних галузях: відповідно до ч. З ст. 1 “Союз заснований на Європейських співтовариствах, доповнених політиками і формами співробітництва, встановленими цим Договором”, а ч. 1 ст. З передбачає, що “Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, що забезпечує узгодженість і наступництво діяльності, що здійснюється з метою досягнення цілей Союзу”. Друга опора - співробітництво у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки, метою якого проголошено утвердження ідентичності Союзу на міжнародній арені та створення спільної системи військової оборони (ст. 2 Договору про ЄС). Третя опора -поліцейське і судове співробітництво з кримінально-правових питань, що має забезпечити громадянам Союзу “високий рівень безпеки у межах простору свободи, безпеки і правосуддя” (ст. 29 Договору про ЄС).
   Існують серйозні відмінності у правовому характері співпраці держав-членів у рамках різних опор. У межах другої і третьої спор співробітництво здійснюється у формах, що потребують значно меншого обмеження суверенних прав держав, і характеризується як “міжурядове”. Воно є традиційним для загального міжнародного права і суттєво відмінним від “наднаціонального” співробітництва в рамках Співтовариств.
   Утім, юридично Європейський Союз сконструйовано як єдину організацію, що забезпечується єдиним складом держав-членів та єдиною системою керівних органів, які одночасно обслуговують Співтовариства і Союз.
   Найважливіші п'ять органів отримали спеціальну назву “інститут”. Рада ЄС, що включає представників урядів усіх держав-членів на рівні міністрів є головним законодавчим органом. Європейський Парламент, що обирається громадянами ЄС кожні п'ять років на прямих загальних виборах, здійснює суттєвий вплив на законодавчий процес. Європейська Комісія - своєрідний виконавчий орган Союзу, що має право законодавчої ініціативи та контролює виконання прийнятих рішень. Суд Європейських співтовариств здійснює правосуддя у справах про застосування і тлумачення установчих договорів Співтовариств і Союзу. Рахункова палата (Палата аудиторів) здійснює контроль за виконанням бюджету ЄС.
   Лише Європейська Рада - єдиний орган, що діє в рамках тільки Союзу, а не Співтовариств. Вона складається з глав держав-членів або їх урядів і голови Європейської Комісії та покликана “надавати необхідний імпульс для розвитку Союзу і визначати його загальні політичні дороговкази” (ст. 4 Договору про ЄС). Останніми роками цей орган скликається тричі на рік.
   Щодо правової природи Союзу точаться суперечки від самого моменту його створення. Умовно всі точки зору можна звести до трьох варіантів: Союз є особливим різновидом міжнародної міждержавної організації; специфічним державним утворенням (різновидом конфедерації чи навіть федерації); новим типом політичного утворення.
   Загалом можна стверджувати, що більшість науковців і політичних діячів не вважає ЄС різновидом держави, навіть конфедерації чи функціональної федерації. Дійсно, Союз не має класичних ознак держави, що використовуються у міжнародному публічному праві (власні територія і населення, суверенна влада).
   Деякі науковці пропонують розглядати ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну системі суверенних національних держав. Вони позначають Союз разом з його державами-членами такими термінами як “компонентна (або багаторівнева) конституційна система”, “консоціативна федерація” тощо. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легі-тимність Союзу має два джерела: волю держав-членів та громадян ЄС. Причому наголошується на постійному зростанні значення другого джерела внаслідок усвідомлення громадянами ЄС своєї європейської ідентичності і формування європейського політичного простору. Для такої точки зору є певні підстави. Хоча Союз створений державами, але не заради них самих. У ст. 1 Договору про ЄС однозначно визначено, що він є союзом народів: Договір “позначає новий етап у процесі створення як ніколи тісного союзу поміж народами Європи, у якому рішення приймаються максимально відкрито та максимально наближено до громадян”.
   На сьогодні переважає точка зору, що Європейський Союз є міжнародною організацією sui generis. Це об'єднання міжнародно-правове, позаяк створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом. Ці договори є “первинним” правом Співтовариств і Союзу, на основі якого створені інституційна структура та “вторинне” право ЄС. Держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на факт передачі частини своїх суверенних повноважень, що не заборонено міжнародним правом, оскільки вона є добровільною і без порушення норм міжнародного права.
   У 1986 р. Суд Європейських співтовариств охарактеризував Договір про утворення ЄЕС як “основоположну конституційну хартію” Співтовариства. Таке порівняння має певний сенс, оскільки установчий договір Співтовариства виконує ті ж функції, що і конституція держави: встановлює органи влади, надає їм певні повноваження, організує політичний процес, визначає статус та права індивідів. Тому в науковій літературі можна зустріти вживання терміну “конституційне право ЄС”, яким охоплюються його установчі договори та основоположні нормативні акти.
   Звичайно, значення терміну “конституція”, що використовується для позначення установчих договорів, має переносне значення і відрізняється від змісту терміну, що вживається у внутрішньодержавному конституційному праві.
   Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на сьогодні Союз є особливою регіональною міжнародною організацією суверенних держав із сильним федеративним потенціалом.