Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю

   Конституції, закони про конституційні суди та їх регламенти закріплюють загальну процедуру органів конституційного контролю, яка визначає порядок підготовки справ, суб'єктів конституційного контролю, ведення судових засідань і винесення рішень.
   Конституційний контроль у конституційних судах здійснюється звичайно за правилами судової процедури, а у конституційних радах - в іншому порядку.
   Коло об'єктів конституційного контролю, тобто фізичних і юридичних осіб, а також державних органів, що мають право звернення до Конституційного Суду, залежить як від підходу законодавця до цього питання у кожній конкретній країні, так і від категорії справ, підвідомчих конституційним судам.
   В одних зарубіжних країнах коло суб'єктів конституційного контролю досить широке, а в інших, навпаки, - вузьке.
   Так, згідно зі ст. 125 Конституції Російської Федерації Конституційний Суд вирішує справи про відповідність Конституції за запитами Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, однієї п'ятої членів Ради Федерації чи депутатів Державної Думи, уряду, Верховного Суду та Вищого Арбітражного Суду, органів законодавчої та виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації.
   За Конституцією Республіки Болгарія (п. І ст. 150) Конституційний Суд діє за ініціативою не менш як однієї п'ятої народних представників, Президента, Ради Міністрів, Верховного касаційного суду, Верховного адміністративного суду та головного прокурора, а також громадських рад у спорах між органами місцевого самоврядування та центральними виконавчими органами.
   Досить широке коло суб'єктів конституційного контролю існує в Австрії, Іспанії та деяких інших зарубіжних країнах.
   Скорочення кількості суб'єктів конституційного контролю (Франція, Ірландія, Італія) приводить до того, що виконавча влада (глава держави та уряд) уможливлює обмеження повноваження законодавчої влади.
   У деяких зарубіжних країнах передбачена процедура розгляду в Конституційному Суді індивідуальної скарги на порушення конституційних прав (Російська Федерація, Німеччина, Словаччина та ін.). Як правило, конституційна скарга може бути подана особою, конституційне право якої порушене, тільки після розгляду справи у звичайному судовому порядку.
   Проте слід пам'ятати, що широке коло суб'єктів конституційного контролю можливе за умов розвинутої правової системи.
   У тих країнах, де органами конституційного контролю виступають загальні суди, оспорювати конституційність закону чи іншого акта може будь-який громадянин, але тільки у зв'язку з розглядом конкретної справи, для вирішення якої застосовується оспорюваний закон (США, Австрія, Індія та ін.). В Японії громадяни мають право звертатися до загального суду з позовом про неконституційність закону.
   Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положення.
   За загальним правилом (винятки згадувалися вище) рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим.
   Правовим наслідком визнання закону або іншого акта неконституційним є те, що він повністю чи частково втрачає юридичну силу і не застосовується судами. Це стосується тих країн, де конституційний контроль передбачається конституціями і в яких застосовується подальший конституційний контроль. У решті країн опротестований закон чи інший акт формально не скасовується (це повноваження парламенту), але він не застосовується судами.
   Найчастіше закон чи інший акт, визнаний органом конституційного контролю неконституційним, вважається недійсним з моменту винесення рішення про це. Але, якщо застосування даного закону або іншого акта призвело до серйозних порушень прав, накладення необгрунтованих чи надмірних санкцій завдало істотних збитків, то опротестований закон чи інший акт визнається недійсним з того моменту, коли він набрав сили.
   Розглянутий вище досвід зарубіжних країн в організації та діяльності органів конституційного контролю дає змогу дійти висновку про те, що їх існування об'єктивно зумовлене універсальністю контрольної функції, яка випливає з сутності публічності державної влади. Ці органи покликані забезпечувати на конституційному рівні, з одного боку, відповідність законодавчих та інших нормативних актів конституції та конституційним законам, а з іншого - верховенство права в усій юридичній практиці та правозастосовній діяльності органів виконавчої влади, у тому числі й дотримання прав громадян.