Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення. Порушення правил співжиття

   Відповідно до правил ст. 98 Житлового Кодексу наймача, що залишився проживати в попередньому приміщенні (одночасно користуючись за договором найму наданим приміщенням), слід вважати тимчасовим мешканцем, який не набуває права користування цим приміщенням незалежно від строку проживання в ньому і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
   Статті 116, 117 Житлового Кодексу України передбачають інші випадки виселення з жилого приміщення без надання іншого.
   Внаслідок систематичного руйнування або псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, що робить унеможливим для інших проживання в одній квартирі чи в одному будинку, якщо заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
   Відповідно до пунктів 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2, при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового Кодексу осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
   Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім’ї на підставі ст. 116 Житлового Кодексу без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правила ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу — органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинен підтверджуватися письмовими доказами.
   Правила ст. 116 Житлового Кодексу про виселення за неможливістю спільного проживання не поширюються на учасників спільної власності на жилі будинки чи квартири. У таких випадках захист прав цих осіб може здійснюватися іншими способами, передбаченими ст. 6 Цивільного Кодексу, наприклад, шляхом покладення зобов'язання усунути перешкоди в користуванні зазначеним майном, компенсувати моральну шкоду.
   Відповідно до ст. 157 Житлового Кодексу члена сім’ї власника (в тому числі колишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 Житлового Кодексу, а не у зв’язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника.
   Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
   Такими, що самоуправне зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися в нього самовільно без будь-яких підстав або незважаючи на заборону про вселення.
   Виселення цих осіб пов’язано з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Допускається виселення у порядку визнання ордеру на вселенння в жиле приміщення не дійсним. Особу може бути виселено і у випадку визнання договору найму недійсним, якщо вселення в жиле приміщення попри закон було проведено без видачі ордеру. Загальним правилом для виселення встановлено судовий порядок, що є суттєвою гарантією житлових прав громадян.
   Оскільки єдиною підставою для вселення є ордер, то заселення жилих приміщень без ордера, хоч і було рішення про надання цього приміщення, також має вважатися самоуправним. Але разом з тим слід враховувати, що вселення на жилу площу без ордера, але з відома органів, що винесли рішення про надання жилого приміщення, або з дозволу відповідних посадових осіб не повинно вважатися самоуправним. Укладений у цьому разі договір найму може бути визнаний судом недійсним, а виселення має проводитися на підставі ст. 117 Житлового кодексу.
   Довготривалістк користування самоуправне зайнятим жилим приміщенням не надає особі будь-яких прав на нього. Але в окремих випадках житлові органи фактично вступають у договірні відносини з особою, що самоуправне вселилася на жилу площу (відкривають їй особистий рахунок, приймають квартирну плату та плату за комунальні послуги тощо).
   Витрати, пов’язані з відселенням осіб, які самоуправне зайняли жиле приміщення, покладаються на них, а при виселенні громадян з будинків, які загрожують обвалом, — на виконавчі комітети чи державні адміністрації відповідних Рад, підприємства, установи, організації.
   Відповідно до ч. З ст. 11 ЦПК і правил ч. 1 ст. 117 Житлового Кодексу особи, які займали жилі приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду і були в порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку поселені в сімейний гуртожиток за місцем роботи, в разі припинення трудових відносин не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.
   У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним в судовому порядку внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Такими випадками є надання громадянином неправдивих відомостей про потребу у поліпшенні житлових умов (неправомірні відомості про членів сім’ї, що включені в ордер, про розміри раніше займаної площі, яка послужила підставою для взяття на квартирний облік).
   Якщо громадяни, зазначені в ордері користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
   У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення (порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань про взяття громадян на квартирний облік і надання жилих приміщень, в тому числі з порушенням черговості і отримання житла, видачу ордера на жиле приміщення, право на яке зберігає інший громадянин, порушення прав наймачів на ізольоване житлове приміщення, що звільнилося у квартирі, порушення порядку заселення, неодержання ордера та не заселення квартири без поважних причин протягом місяця з дня видачі ордера) громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
   Визнання ордера недійсним з мотивів, що він виданий на зайняте приміщення, може мати місце в тому разі, коли останнє було зайнято правомірно. При визнанні ордера недійсним у зв’язку з видачею його на жиле приміщення, на яке мають право інші особи (в тому числі на його заселення), особам, що одержали цей ордер, має надаватись інше жиле приміщення, яке за змістом ч. 2 ст. 117 Житлового Кодексу повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.
   У інших передбачених ст. 117 Житлового Кодексу випадках надається приміщення, що відповідає санітарним і технічним вимогам.