|
Користування службовими жилими приміщеннями Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.
Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщення. Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.
До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.
Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів КСП, господарських товариств, або тих, які вийшли з КСП, господарських товариств за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Отже, приміщення у будинках державного та громадського житлового фондів можуть бути визнані службовими і вважаються такими з часу винесення рішення виконавчим органом відповідної ради про включення їх до числа службових, а в будинках КСП, господарських товариств — з часу затвердження виконавчим органом відповідної ради рішення загальних зборів господарських товариств, членів КСП або зборів уповноважених. Співвідношення кількості службових квартир і загальної кількості квартир законодавством не встановлено, їх кількість і обсяг визначаються відповідним органом місцевого самоврядування залежно від потреб у такому житлі.
Жиле приміщення з числа службових виключається на підставі клопотання підприємства, установи, організації з часу затвердження органу відповідної ради. У будинках, що належать КСП, господарських товариств, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів господарських товариств, КСП або зборів уповноважених з моменту затвердження виконавчим органом відповідної ради.
Права і обов’язки наймачів
Згідно з ч. 2 ст. 123 Житлового Кодексу щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення (крім зазначених у цій та деяких інших статтях Житлового Кодексу), у тому числі правила ст. 64 Житлового Кодексу про права й обов’язки членів сім’ї наймача і ст. 109 Житлового Кодексу про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.
Крім випадків, передбачених статтями 110, 111, 112, 116, 117 Житилового Кодексу, наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв’язку з якими воно надавалося (статті 124, 125 Житлового Кодексу). Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:
- наймачі службових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;
- не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;
- при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.
Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.
Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім’ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити у службове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.
У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Надання службових жилих приміщень
Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними визначається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).
Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.
Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.
Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов’язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.
У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.
Проектом Житлового Кодексу дещо по-іншому пропонується вирішувати питання щодо надання службового житла залежно від форми власності службового житла. А саме:
Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.
Службове житло надається:
1) у приватному житловому фонді та житловому фонді колективної власності — власником житла або уповноваженим ним органом на підставі договору оренди службового житла;
2) у комунальному житловому фонді — на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;
3) у державному житловому фонді — за наказом адміністрації підприємства, установи, організації і профспілкового комітету або іншого органу, уповноваженого на це трудовим колективом.
Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з громадянином, якому надається в користування службове житло.
За проектом Житлового Кодексу пропонується дію договору найму службового житла припиняти одночасно з припиненням трудових відносин, згідно з якими було надане службове житло, і наймач зобов’язаний його звільнити протягом 30 днів. Якщо нині службове житло надається на час виконання трудових обов’язків, то за проектом Житлового Кодексу пропонується надавати його також на узгоджений між сторонами строк відповідно до договору оренди, який укладається в письмовій формі.
Якщо після закінчення строку дії договору оренди службового житла або припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією наймач, орендар або члени його сім’ї відмовляються звільнити це приміщення, вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житла.
Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім’ї і прописку. Члени сім’ї заявника, які бажають оселитися у службовому жилому приміщенні, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
Службове жиле приміщення має бути благоустроєним до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
При наданні службових жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім’ї.
Не допускається також заселення квартири, розрахованої на одну сім’ю, двома і більше сім’ями або двома і більше одинокими особами.
Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку. Службове жиле приміщення може бути надано з перевищенням зазначеного максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).
В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.
Службові жилі приміщення надаються на час виконання робітникам, службовцям обов’язків, які потребують проживання в такому приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління підприємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, затвердженим виконавчим органом відповідної ради.
У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.
Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов’язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.
Рішення про надання службового жилого приміщення може бути переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, раніше не відомі й які можуть вплинути на вказане рішення.
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
Перелік категорій працівників, яким надаються службові жилі приміщення
Постановою Кабінету Міністрів України “Про службові жилі приміщення” від 4 лютого 1988 р. за № 37 затверджено перелік категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення. Цим переліком передбачається можливість надання службових приміщень особам, робота яких пов’язана із забезпеченням життєдіяльності й обслуговування об’єктів, що мають державне значення, забезпечення нормальної діяльності окремих підприємств, установ, організацій. Зокрема, це певні категорії працівників житлово-комунального господарства, інспекції державного пожежного нагляду, школи в сільському населеному пункті, лікарі, оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин, міських і районних відділів внутрішніх справ, адміністрації, наукових та інженерно-технічних підрозділів заповідників, установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об’єктах, працівники залізниць, робота яких безпосередньо пов’язана з рухом поїздів, службові особи митних органів, органів державної податкової служби, працівники прокуратури, службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України та ін.
Оскільки відповідно до ст. 119 Житлового Кодексу перелік категорій осіб, яким могли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався законодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодавством України цього питання щодо працівників підприємств, установ, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося законодавством СРСР, а не Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівників цих галузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщення, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та Конституції України керуватися відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.
Правові підстави та гарантії при виселенні із службових жилих приміщень
За загальним правилом, робітники і службовці, які припинили, трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, виключені з членів КСП або господарського товариства або ті, що вийшли з КСП або господарського товариства і за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Рішення про примусове виселення приймається тільки в судовому порядку.
У тих випадках, коли особа, якій у зв’язку з трудовими відносинами було надано службове жиле приміщення або жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім’ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім’ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім’ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового Кодексу.
Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 Житлового Кодексу — з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 Житлового Кодексу — без його надання — може мати місце лише, за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) такою причиною може бути визнана і низька оплата праці.
Право вимагати виселення на підставі ст. 114 Житлового Кодексу громадян, які одержали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, належить колгоспу і в разі його перетворення в колективне сільськогосподарське підприємство або господарське товариство до правонаступників не переходить.
Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, також можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявилися безрезультатними. Виселення таких провадиться на вимогу наймодавця без надання їм іншого жилого приміщення.
При цьому у житловому праві закріплені гарантії для певних категорій осіб від виселення із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Так, не можуть були виселені:
1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які вони дістали при захисті СРСР або виконанні інших обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР або при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов’язків;
2) особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення (при цьому Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 20) від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що, особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався);
3) особи, що звільнені з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, що надали це приміщення;
4) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням штату працівників;
5) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім’ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;
6) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
При застосуванні ст. 125 Житлового Кодексу у справах про виселення із службових приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 Житлового Кодексу без надання іншого приміщення. Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (статті 5, 6) відніс до цієї категорії і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань, усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний час, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встановленому порядку до учасників бойових дій, у зазначених справах має провадитися з урахуванням положень ст. 125 Житлового Кодексу.
У справах за позовами про виселення зі службових жилих приміщень військовослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 Житлового Кодексу на зазначені випадки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством надавалося службове жиле приміщення, і визначений ним обов’язок щодо звільнення останнього (зокрема, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 “Про доповнення переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення”, таке приміщення може надаватись військовослужбовцям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов’язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 Житлового Кодексу.
Виходячи з положень ч. З ст. 11 Цивільно Процесуального Кодексу при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 Житилового Кодексу перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.
У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту надане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться.
Надане громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і повинно відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Позитивно те, що за проектом Житлового Кодексу, пропонується зберегти гарантії, визначені нині щодо недопущення виселення із службового житла без надання іншого житла:
1) інвалідів І і II груп;
2) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”;
3) батьків-вихователів у разі ліквідації сімейного дитячого будинку;
4) осіб, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм це житло;
5) осіб, звільнених з посади, у зв’язку з якою їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підприємством, установою чи організацією, що надали їм це житло;
6) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи чи організації або скороченням штату працівників;
7) пенсіонерів за віком;
8) членів сім’ї померлого працівника, якому було надано службове житло;
9) самітних осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, до досягнення дітьми повноліття;
10) осіб, які отримали каліцтво на виробництві;
11) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, звільнених у запас або у відставку, у разі відсутності у них або у членів їхньої сім’ї іншого житла.
Питання приватизації службового житла
Питання приватизації службових квартир важливо для тих громадян України, які мешкають у квартирах, що мають цей статус. У багатьох випадках статус “службових” приміщень не визначений, вони тільки вважаються такими. Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право вимагати надання їм (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання житло, де вони мешкають, може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у радгоспах, оскільки воно вважалося службовим і Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” на нього не поширювався. З моменту введення в дію Постанови Кабінету Міністрів України “Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання жилих приміщень у будинках радгоспів” від 11 липня 1992 р. за № 391 радгоспні квартири (будинки) втратили статус службових. Вони виключаються з числа службових у загальному порядку і переходять до певної ради і, відповідно, можуть бути приватизовані.
Слід зазначити, що будинки нинішніх КСП, господарських і товариств заселялися крім працівників КСП вчителями, лікарями та і іншими спеціалістами, які проживають і працюють у сільській місцевості і які згідно з чинним законодавством мають бути забезпечені квартирами, в разі звільнення з посади зазначені спеціалісти не можуть бути виселені на підставі статей 124, 125 Житлового кодексу України. Це пов’язано з тим, що жила площа надавалася їм не у зв’язку з трудовими відносинами. Не можуть бути виселені також наймачі жилого приміщення КСП, господарських товариств, якщо у складі їхніх сімей є зазначені вище спеціалісти.
Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині, як вже зазначалося, втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначених Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов’язані з приватизацією житла. Зокрема, відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, громадянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім’ї і про приміщення, яке він займає, письмовими згодами на приватизацію тимчасово відсутніх членів сім’ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган приватизації для реєстрації.
Останнім часом все частіше трапляються випадки, коли громадянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би є службовими. Такі приміщення іменуються “службовими” без винесення рішень виконкомів відповідних рад. Ордери на такі приміщення не відповідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконавчими органами рад, а підприємствами, установами, організаціями, підписуються їхніми керівниками, тобто особами, які не мають прав на це, або взагалі не видаються. Таким громадянам органи приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що останні “службові”.
|
