16. Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ), технопарків та територій пріоритетного розвитку (ТПР)

   Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон складається в даний час з цілого комплексу нормативних актів — від Конституції (п.8 частини другої ст.92) і Закону від 13.10.92 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, окремих норм інших законів (наприклад, глава 39 Господарського кодексу, розділ VI Закону від 19.03.96 р. “Про режим іноземного інвестування”; ст.24 Закону від 16.04.91 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”), законів про окремі СЕЗ до нормативних актів орга-ніввиконавчої влади різного рівня, включаючи Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України, цілий ряд актів відомчого рівня, а також акти локального регулювання (статути і положення про конкретні зони). Вказівку в Господарському кодексі (ст.405) про те, що закони про конкретні зони повинні прийматися “ відповідно до цього Кодексу ”, треба розуміти як необхідність взаємного ув'язування Кодексу та інших законів України, але не означає вищої юридичної сили Господарського кодексу в порівнянні з законами про конкретні зони або в порівнянні з іншими законами України, оскільки всі закони України, у т.ч. і Господарський кодекс, мають рівну юридичну силу, а верховенство одного закону над іншим може бути встановлено тільки Конституцією (Основним законом) України.
   Згідно зі ст.401 ГК, спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть уводитися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних і іноземних інвесторів.
   Це визначення СЕЗ практично збігається з визначенням у частині 1 ст. 1 Закону України від 13.10.1992 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Істотна відмінність у тому, що в Законі мова йде про пільгові умови для економічної діяльності, а в статті 401 ГК — про пільгові умови для підприємництва, що виключає пільгові умови для непід-приємницького інвестування, і, іншими словами, означає, що СЕЗ можуть створюватися тільки з метою одержання прибутку. Останній підхід не може виключити створення неприбуткових СЕЗ взагалі, у тому числі туристсько-рекреаційного типу (наприклад, існуюча СЕЗ “Курортполіс Трускавець”), навіть за межами ГК та, взагалі, за межами господарського законодавства.
   Особливості режиму економічної діяльності в СЕЗ полягають, насамперед, у пільгах для її суб'єктів, характер яких залежить від типу і різновиду СЕЗ. Так, для СЕЗ виробничого типу встановлюються, насамперед, пільги по оподаткуванню прибутку, для зовнішньоторговельних — по митних платежах (наприклад, по “вхідному” ПДВ, миту). Варто, разом з тим, мати на увазі, що режим СЕЗ не поширюється на підакцизні товари і товари 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (п.2 розділу II Закону від 24.12.2002 р. “Про внесення змін у деякі закони України з питань оподатковування підакцизних і деяких інших товарів”). Пільги встановлюються для суб'єктів СЕЗ, що повинні бути розташовані на її території і відповідати вимогам, визначеним у законі про ту чи іншу СЕЗ.
   Режим СЕЗ містить у собі режим спеціальної митної зони (ст.ст. 217, 218 Митного кодексу України). Відповідно до частини другої ст.5 Митного кодексу, території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються, такими, що знаходяться за межами митної території України, крім випадків, визначених законами України. Для цілей оподатковування товари, завезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України (частина перша ст.218 Митного кодексу).
   Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з етою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок исокоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, звитку інфраструктури ринку, поліпшення використання при-дних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-кономічного розвитку України (ст.401 ГК). Таким чином, СЕЗ, як равило, розрахована на інвестування (наприклад, у зовнішньотор-овельних СЕЗ передбачається інвестування в її інфраструктуру — антажні термінали, засоби комунікації та ін.). У частині 2 ст. 1 акону України від 13.10.1992 р. “Про загальні засади створення і ункціонування спеціальних (вільних) економічних зон” метою творення СЕЗ визначається залучення іноземних інвестицій, тоб-о встановлюється пріоритет залучення до СЕЗ іноземних інвестицій еред вітчизняними (“національними” — по термінології Закону від 13.10.1992 р.). Однак, відповідно до законів про конкретні зони співвідношення режимів правового регулювання іноземного і вітчизняного підприємництва на території СЕЗ таке ж, як і на іншій території України.
   Територія, статус, строк функціонування СЕЗ визначені у кожнім законі про конкретну СЕЗ. В даний час діє 9 таких законів: від 24.12.1998 р. “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, від 15.01.1999 р. “Про спеціальну економічну зону “Яворів””, від 18.03.1999р. “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортполіс Трускавець””, від 03.06.1999 р. “Про спеціальну економічну зону “Славутич””, 23.03.2000 р. “Про спеціальну (вільну) економічну зону “Порто-франко” на території Одеського морського торговельного порту”, від 23.03.2000 р. “Про спеціальну економічну зону “Рені”, від 13.07.2000 р. “Про спеціальну економічну зону “Миколаїв”, від 21.12.2000 р. “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону “Порт Крим” в Автономній Республіці Крим”, від 22.03.2001 р. “Про спеціальну економічну зону “Закарпаття””. Закон від 13.10.1992 р. вимагає прийняття по кожній конкретній СЕЗ, незалежно від її розміру, типу і виду, окремого закону (тільки режим СЕЗ “Донецьк” і “Азов” охоплюється одним законом). Деякі з законів про СЕЗ регулюють також режим ТПР — територій пріоритетного розвитку. Крім перелічених законів діє Указ Президента України від 22.06.1999 р. № 702/99 “Про спеціальну економічну зону “Інтерпорт Ковель”, який також визначає територію, статус і строк, на який створена ця СЕЗ.
   На території України можуть створюватися СЕЗ різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські та ін. Окремі зони можуть сполучати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.
   Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” до СЕЗ віднесені бізнес-інкубатори (у них створюються сприятливі умови для підприємців-початківців, наприклад, ново-створеним малим підприємствам надаються на пільгових умовах приміщення, виробничі площі, устаткування та ін.). Однак, варто зазначити, що на практиці в Україні бізнес-інкубатори створюються без використання режиму СЕЗ, що вимагає видання по кожній СЕЗ окремого закону. Відповідно до Закону від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, бізнес-інкубатори можуть виступати як вид інноваційного підприємства — спеціального суб'єкта інноваційної діяльності (ст.16) і користуватися пільгами за цим законом.
   На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону (ст.404 ГК). Мова йде про “гарантії захисту” інвестицій, причому варто мати на увазі, що в інвестиційному законодавстві термін “захист інвестицій” означає, у звичайному контексті його застосування, правову охорону в широкому змісті слова.
   Конкретні зони, створені в Україні, іменуються спеціальними, крім зони “Порто-франко” на території Одеського морського торговельного порту, яка іменується як “ спеціальна (вільна)” за аналогією з закордонними зонами “вільних портів” і “вільних гаваней”. Однак, відсутність у найменуванні зони терміна “вільна” не означає яких-небудь правових вилучень убік обмеження правових гарантій.
   Особливий правовий режим установлений для технологічних парків, визначення і перелік яких наведено в Законі від 16.07.1999 р. “ Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”. Відмітна риса правового режиму технопар-ків за цим Законом у тому, що податкові, митні, валютні та інші пільги, а також державна підтримка надаються не тільки учасникам технопарку, але і самому технопарку, а також його власним підприємствам, причому тільки в період реалізації інвестиційних та інноваційних проектів по обумовленим у законі пріоритетним напрямкам. У цьому — істотна відмінність правового режиму технопарків, створюваних за даним законом, від технопарків, що можуть створюватися як суб'єкти СЕЗ у рамках режиму СЕЗ, або технопарків, що самі можуть виступати в ролі СЕЗ.
   У рамках Закону від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, як і інші види інноваційних підприємств, можуть користуватися за певних умов спеціальним режимом, податковими і митними пільгами (ст.ст.21, 22).
   Статтею 415 Господарського кодексу, окремими законами та указами Президента України передбачено спеціальний режим інвестиційної діяльності на “територіях пріоритетного розвитку”, тобто на територіях у межах міста, району з несприятливими соціально-економічними умовами (наприклад, Закони від 11.05.2000 р. “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова”, від 15.07.1999 р. “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області”). Тут надаються пільги, аналогічні пільгам у СЕЗ, з тією відмінністю, що мова йде про поширення спеціального правового режиму не на всіх суб'єктів, розташованих у ТПР, а на тих, які реалізують інвестиційний проект по пріоритетних видах економічної діяльності, схвалений уповноваженим державним органом (наприклад, Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності — у Донецькій області). Для одержання пільг у ТПР необхідний визначений, заздалегідь установлений мінімальний обсяг інвестиції, тоді як у деяких СЕЗ інвестиція не є умовою для набуття спеціального пільгового статусу.
   Режим СЕЗ і ТПР варто відрізняти від інших подібних режимів. Так, режим прикордонної (прибережної) торгівлі, як і, наприклад, для зовнішньоторговельної СЕЗ, припускає, відповідно до світової практики, переваги, надані суміжним країнам (стаття XXI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі), зокрема, пільги по митних платежах. Законом від 05.02.1992 р. “Про Єдиний митний тариф” передбачена можливість установлення преференцій у вигляді звільнення від обкладання митом, зниження його ставок або встановлення квот на преференційне ввезення відносно товарів, що обертаються у прикордонній торгівлі (ст.22). У цьому випадку пільги повинні носити взаємний характер, тобто, відноситися тільки до товарів, вироблених або істотно дороблених у прикордонних (прибережних) регіонах відповідних суміжних країн. В Україні такі пільги в даний час не застосовуються, хоча прикордонна і прибережна торгівля згадані в ст.25 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” серед спеціальних правових режимів ЗЕД і діє Положення про організацію органами виконавчої влади прикордонної і прибережної торгівлі, затверджене наказом МЗЕЗторгу від 13.09.1999 р. № 689.
   На відміну від СЕЗ, територія якої, як правило, займає незначну частку на митній території однієї держави (за винятком СЕЗ у КНР, що займають великі території), зони вільної торгівлі являють собою групу з двох або більш митних територій, на яких мита та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються щодо практично всієї торгівлі між складовими територіями для товарів походженням з цих територій (параграф 8 статті XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі).