11. Міжнародно-правові гарантії інвестицій

   У правовому регулюванні інвестиційної діяльності значну роль відіграють міжнародно-правові гарантії. Цим для нерезидента створюються спеціальні правові норми, близькі прийнятим у світовій практиці правилам або тотожні їм. Так, у міжнародному інвестиційному праві широко поширена категорія “суброгації”, тобто правонаступництва третьої особи щодо прав інвестора. Наприклад, в Угоді України з Бельгійсько-Люксембурзьким Економічним Союзом про взаємне заохочення і захист інвестицій від 20.05.1996 р. передбачено, що приймаюча держава має право зажадати від страхувальника, що одержав у порядку суброгації права застрахованих інвесторів, виконання зобов'язань зазначених інвесторів за законом або за договором (п.2 ст.6). Серед міжнародних договорів варто виділити, насамперед, двосторонні міждержавні угоди про заохочення і захист інвестицій (капіталовкладень); при цьому необхідно відзначити, що вони регулюють не тільки міждержавні відносини, але й відносини між інвестором-приватною фізичною або юридичною особою і приймаючою державою.
   Важливу роль у регулюванні інвестицій відіграють двосторонні угоди за участю України про усунення подвійного оподатковування доходів. Тут на особливу увагу заслуговують норми, що стосуються оподатковування пасивних доходів нерезидентів (дивіденди, відсотки, роялті), оскільки ставки податку диференційовані, а по угодах з деякими країнами діють нульові ставки (наприклад, по угоді СРСР з Кіпром, яка дотримується Україною в порядку правонаступництва).
   Таким чином, вирішуючи те або інше юридичне питання, що стосується “нерезидентського” інвестування, слід в першу чергу визначити коло пов'язаних з ним міжнародних угод. При цьому необхідно виходити з того, що діючі міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша ст.9 Конституції України). Це означає, що з погляду правозастосування вони є актами прямої дії нарівні з нормами національного законодавства, що, у свою чергу, зобов'язує юрисдикційні органи посилатися в актах, що ними видаються, на норми міжнародних договорів. Судами України пряме посилання в рішеннях на норми міжнародних договорів усе ще рідко практикується. Проте, суд зобов'язаний послатися в мотивувальній частині рішення на закони, якими він керується, тобто на: Конституцію, інші акти законодавства України, міжнародні договори (ст.ст.4, 84 Господарського процесуального кодексу).
   Якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.19 Закону від 29.06.2004 р. “Про міжнародні договори України”). Згідно зі ст.22 Закону від 18.09.1991 р., якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві про інвестиційну діяльність України, то застосовуються правила міжнародного договору. Пріоритет норм міжнародних договорів підтверджується частиною другою ст.9 Конституції, яка за своїм змістом дозволяє укладати міжнародні договори, що суперечать законодавству України (крім Конституції).
   За допомогою міжнародних договорів здійснюється поступова адаптація законодавства України до загальновизнаних норм міжнародного права. У ряді випадків частиною національного законодавства України стають норми міжнародних договорів, в яких Україна не є учасником, коли ці норми стають обов'язковими за допомогою інших міжнародних договорів, укладених Україною, або в силу актів внутрішнього законодавства. Наприклад, ряд норм Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) стали обов'язковими в силу Угоди про партнерство і співробітництво з ЄС від 14.06.1994 р., а деякі інші норми ГАТТ — відповідно до указів Президента та інших актів законодавства України (наприклад, за Указом Президента України від 06.04.1996 р. № 255/96 “Про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ”).
   За допомогою внутрішнього законодавства обов'язковими на території України стають у ряді випадків і норми так званого “м'якого права”, тобто міжнародні рекомендаційні норми, у т.ч. міжнародні торговельні правила (наприклад, норми ІНСОТЕКМ8, що визначають базисні умови поставок, які, у свою чергу, враховуються при формуванні комерційної ціни, у т.ч. при інвестуванні).
   Значну регулятивну роль відіграють також норми міжнародних організацій, учасником яких є Україна. Ці норми враховуються у правозастосовчій практиці, зокрема, у практиці міжнародних третейських судів, рішення яких, як відомо, підлягають примусовому виконанню на території України.