8. Правові питання оцінки, визнання і реєстрації інвестицій

   Оцінка інвестицій — найважливіший етап інвестування. Цей етап регулюється рядом нормативних актів з питань організації і методики оцінки (ст.393 Господарського кодексу, ст.5 Закону від 19.03.1996 р., постанови Кабінету Міністрів від 11.04.2002 р. №483 “Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва і проведення їх комплексної державної експертизи”, від 20.07.1996 р. № 813 “Про затвердження Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що знаходиться у державній власності, при створенні підприємств з іноземними інвестиціями”, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91, та ін.). Поки що не одержав достатнього нормативно-правового розвитку Закон від 12.07.2001 р. “Про оцінку майна, майнових прав і професійної оцінної діяльності в Україні”. Разом з тим, варто підкреслити основне правило — оцінка здійснюється за згодою сторін, а при недоговірному характері інвестиції — самим інвестором, якщо законом не встановлене інше. Так, іноземна валюта оцінюється за офіційним курсом валюти України, обумовленим Національним банком України, а не сторонами або інвестором.
   Дуже важливим є питання про визнання інвестиції як такий з боку держави, і насамперед тоді, коли мова йде про іноземну інвестицію. Таке визнання у виді особливого акта з боку держави не потрібно, оскільки в силу закону це визнання презюмируется. Разом з тим, визнання може здійснюватися шляхом реєстрації іноземної інвестиції у встановленому законодавством України порядку (ст. 13 Закону від 19.03.1996 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. № 928), однак варто мати на увазі, що така реєстрація не є обов'язковою і здійснюється тільки за бажанням іноземного інвестора, якщо він хоче скористатися сприятливими для інвестицій механізмами законодавства України про іноземне інвестування і тими режимами, що у ньому закладені (наприклад, пільгами по миту при внесенні майна як внесок у статутний фонд підприємства). Відповідно до частини третьої ст. 395 Господарського кодексу незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених Кодексом і іншими законами для іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями.
   Для закордонних інвестицій українських резидентів крім визнання їх за рубежем відповідно до діючого там порядку, необхідно їх ліцензування в Україні (Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 р. № 229 “Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових цінностей, які інвестуються за межами України”, Порядок прийняття і розгляду МЗЕЗторгом документів для одержання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України, затверджений наказом МЗЕЗторгу від 26.03.1996 р. № 171а; Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій при здійсненні інвестицій за кордон, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.03.1999 р. № 122).
   Особливе питання — про визнання іноземних документів у зв'язку з іноземним інвестуванням. Перший спосіб визнання — легалізація документів. Відповідно до законодавства України, легалізація іноземних документів здійснюється консульськими установами України за рубежем або Міністерством закордонних справ України шляхом підтвердження дійсності підписів і печаток на іноземному документі, про що на документі робиться відповідна відмітка. Інша підстава для визнання документа — міжнародний договір. Україна є учасником (у тому числі — у порядку правонаступництва стосовно колишнього СРСР) низки двосторонніх угод про надання правової допомоги, включаючи взаємне визнання документів (наприклад, з колишніми країнами “соціалістичної співдружності”). Нарешті, Україна є учасником Гаазької конвенції 1961 р., що скасовує вимоги легалізації іноземних офіційних документів (Закон України від 10.01.2002 р.). Відповідно до Конвенції, уповноважені органи держав-учасниць проставляють на документі спеціальну оцінку — апостиль, визнану у всіх державах-учасницях. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. № 61, надані повноваження на проставлення апостилю, що свідчить дійсність підпису особи, а також про те, ким виступала особа, що підписала документ, а у відповідних випадках — і автентичність печатки або штампу, якими скріплюється документ: Міністерству освіти і науки України — на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що відносяться до сфери освіти і науки; Міністерству юстиції України — на документах, що відаються органами юстиції і судами, а також на документах, що оформлюються нотаріусами України; Міністерству закордонних справ України — на всіх інших видах документів.