5. Джерела правового регулювання інвестиційної діяльності

   Інвестиційне законодавство України представлено актами всілякого рівня, — серед законів тут виділяються спеціальні закони, присвячені в цілому або в значній частині регулюванню інвестиційної діяльності, у т.ч. діяльності іноземних інвесторів: наприклад, Закони від 10.09.1991 р. “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, від 18.09.1991 р. “Про інвестиційну діяльність”, від 19.03.1996 р. “Про режим іноземного інвестування”, від 19.09.1997 р. “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні”, від 16.07.1999 р. “Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків”, від 17.02.2000 р. “Про усунення дискримінації в оподатковуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження”, від 15.03.2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)”, від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, від 16.01.2003 р. “Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”, від 16.03.2004 р. “Про розвиток автомобільної промисловості України”). Крім того, є чимало законів, що містять окремі норми, які регулюють інвестиційну діяльність (наприклад, Закон від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Видано ряд указів Президента і постанов Кабінету Міністрів, присвячених інвестиційній діяльності (наприклад, Указ Президента України від 07.07.2003 р. № 580/2003 “Про додаткові заходи по залученню іноземних інвестицій в економіку України”, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.1997 р. № 112). Відповідні нормативно-правові акти видають державні органи, до функцій яких входить регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, Положення про порядок видачі дозволу на обіг акцій або облігацій підприємств українських емітентів за межами України, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.1997р. № 36). Варто враховувати і попередню практику відання нетипових документів, наприклад, спільних заяв Кабінету Міністрів та Національного банку про політику обмінного курсу гривні, а також сучасну практику видання документів програмного характеру (наприклад, Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1801). Необхідно також керуватися офіційними роз'ясненнями Конституційного Суду України (наприклад, Рішення від 14.03.2002 р. № З-уп/2002 щодо тлумачення деяких інвестиційних законів), а також “керівні” роз'яснення вищих судових інстанцій (наприклад, колишнього Вищого арбітражного суду України, Вищого господарського суду України), відомчі роз'яснення (Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Адміністрації Президента України та ін.). Не можна не враховувати наявності безлічі нормативних вказівок, не закріплених документально, але, проте, таких, що виконуються в силу підпорядкованості і сформованої бюрократичної практики, а також рудиментів “телефонного права”, “негласних вказівок” і т.п.
   Міжнародні договори — найважливіше правове джерело інвестиційної діяльності. Насамперед, — це укладені Україною з багатьма країнами двосторонні умови про заохочення і захист інвестицій. Це також двосторонні умови про усунення подвійного оподатковування. Відносно невисокою тут є питома вага багатосторонніх договорів за участю України. Варто мати на увазі, що ряд договорів, укладених Українською РСР, і договорів, укладених СРСР, продовжують діяти в силу правонаступництва України.
   Певну роль у регулюванні відіграють рекомендаційні акти міжнародних організацій, зокрема — економічних. Велику роль відіграє і так зване “м'яке право” — міжнародні торговельні порядки та інші застосовувані в міжнародній торговельній практиці правила, не закріплені у вигляді зобов'язуючих норм. Ці норми, разом з тим, нерідко використовуються в міжнародній правозастосовчій практиці, і тому, трансформуючись у судові чи арбітражні рішення, здобувають у конкретних випадках обов'язковий характер. Так, згідно зі ст.7 Цивільного кодексу України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту, причому звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Врахування у всіх випадках торговельних звичаїв при ухваленні рішення третейським судом передбачає ст.28 Закону від 24.02.1994 р. “Про міжнародний комерційний арбітраж”. У відповідності зі ст.4 Господарського процесуального кодексу України, у випадку відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торговельні звичаї. Він застосовує ці звичаї і тоді, коли застосування правил, установлених цими звичаями, передбачено угодою сторін.