134. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

   Саме по собі монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку не є правопорушенням (ст. 27 ГК, ст. 12 Закону “Про захист економічної конкуренції”). Зловживання ж цим становищем, наявною ринковою владою забороняється і тягне за собою встановлену Законом відповідальність (глава 28 ГК України і розділ VIII Закону “Про захист економічної конкуренції”).
   Легальне визначення поняття “зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку” дане в ч. 1 ст. 13 Закону “Про захист економічної конкуренції”: “зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема, обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку”.
   Слід мати на увазі, що перелік складів, які включають у дане порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, є невичерпним. Закон “Про захист економічної конкуренції” дещо деталізує та розширює наведений у ст. 29 ГК України перелік правопорушень, а також повторює окремі склади, та визначає у ч. 2 ст. 13, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
   1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
   2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
   3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
   4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцями, продавцями;
   5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації або придбання;
   6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
   7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
   Справи про зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктів господарювання на ринку відповідно до ч. 6 ст. ГК України та ст.ст.З і 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 р. розглядає Антимонопольний комітет України та його органи. При розгляді цієї категорії справ обов'язковим є дослідження загальнодержавного (регіонального) ринку з доказом наявності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ньому. Це дослідження повинне здійснюватися незалежно від того, чи був раніше включений суб'єкт господарювання в Перелік суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, і чи визначалося його монопольне становище при розгляді іншої справи в минулому. Оскільки ринкова частка, структура ринку, інші кількісні і якісні параметри ринку й становище на ньому суб'єкта господарювання, його конкурентів (їх відсутність) можуть змінюватися протягом часу. Кваліфікація по ст. 29 ГК України та ст. 13 Закону “Про захист економічної конкуренції” також можлива тільки щодо тих проміжків часу, коли суб'єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на ринку, у противному випадку рішення органів Антимонополь-ного комітету України може бути скасовано господарським судом. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку тягне: накладення штрафів на суб'єктів господарювання згідно зі ст. 251 ГК України і ст. 52 Закону “Про захист економічної конкуренції”; адміністративну відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, відповідно до ст. 252 ГК України, ст. 54 Закону “Про захист економічної конкуренції” та ст. 166-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; стягнення в судовому порядку незаконно одержаного прибутку до Державного бюджету України на підставі ст. 253 ГК України; відшкодування шкоди у порядку, передбаченому цивільним законодавством, на підставі ст. 55 Закону “Про захист економічної конкуренції”. Шкода, заподіяна порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
   Крім цього, якщо зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, наприклад, мало місце досить тривалий час, то органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ монопольного утворення відповідно до ст. 40 ГК України і ст. 53 Закону “Про захист економічної конкуренції”. Можуть бути використані й інші заходи, які розглядаються як альтернативні примусовому поділу, наприклад, розрив зв'язків між суб'єктами господарювання єдиного господарюючого суб'єкта або ослаблення ринкової влади монопольного утворення, та ін.
   Відповідно до статистики, цей вид порушень законодавства про захист економічної конкуренції є одним із найчисленніших серед виявлених і припинених органами Антимонопольного комітету України правопорушень. Особливістю цього виду правопорушення є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, таких дій, які були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання суб'єктом господарювання прибутку, обумовленого не ефективністю діяльності або високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку, або утримання та посилення такого становища за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження їхнього доступу на ринок.
   На практиці найпоширенішими є так звані цінові зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, до яких відносяться зловживання у вигляді встановлення дискримінаційних і монопольних цін, причому як монопольно високих, так і монопольно низьких. Відбуваються такі зловживання в основному суб'єктами, що функціонують на соціально значимих ринках (житлово-комунальних послуг, енергопостачання, зв'язку, транспорту), тому зачіпають життєво важливі інтереси досить широкої категорії споживачів, а звідси мають істотні негативні наслідки.