119. Розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами

   Особливості розрахункових операцій за зовнішньоекономічними договорами визначені в Законі України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. (далі — Закон).
   Відповідно до нього виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше як через 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) експортованої продукції, а у разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт (послуг), експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. За цим Законом такої самої ліцензії потребують імпортні операції резидентів, що здійснюються на умовах відстрочки поставки, коли вона перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставляння векселя на користь постачальника імпортованої продукції (робіт, послуг).
   Законом передбачений наслідок порушення резидентами зазначених термінів: стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неотриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточним валютним курсом на день нарахування пені. При цьому загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.
   Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України” від 04.10.1994 р., з метою забезпечення своєчасного та якісного проведення розрахунків за договорами, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності, розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати, Уніфікованими правилами по інкасо Міжнародної торговельної палати (далі — Уніфіковані правила).
   Суб'єктам підприємницької діяльності України при укладенні і виконанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) запропоновано забезпечувати дотримання вимог, передбачених Уніфікованими правилами.
   В Указі Президента України від 04.10.1994 р. передбачено, що наслідком недотримання зазначених вище вимог є визнання у встановленому порядку недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які не відповідають вимогам Указу.
   Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів розроблені Міжнародною торговельною палатою і діють у редакції 1993 р. (публікація МТП № 500).
   Під документарним акредитивом Уніфіковані правила розуміють будь-як угоду (як би її не було названо і позначено), у силу якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (приказодавця акредитива), має: а) або здійснити платіж третій особі чи за його наказом (бенефіціару), або оплатити чи акцептувати перекладні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром; б) або надати повноваження іншому банку здійснити такий платіж чи оплатити, акцептувати чи негоціювати перекладні векселі (тратти) проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитива.
   Уніфіковані правила по інкасо, розроблені і затверджені Міжнародною торговельною палатою, діють у редакції 1978 р. (публікація МТП № 322). Оскільки цей документ не має нормативного характеру, на нього необхідно зробити відповідне посилання в зовнішньоекономічному контракті та у тексті інкасового доручення.
   Інкасо є розрахунковою банківською операцією, за якою банк-ремітент, що діє у суворій відповідності з інструкціями свого клієнта (довірителя), бере на себе зобов'язання здійснювати операції з поданими клієнтом документами з метою одержання від платника акцепту та (або) платежу або видачі документів на інших умовах.
   Отже, спрощено інкасо можна визначити як доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що ця грошова сума буде виплачена у встановлений строк.
   Названі правила встановлюють два різновиди інкасо: чисте інкасо і документарне інкасо.
   Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами. До фінансових документів Уніфіковані правила по інкасо відносять перекладні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки та інші документи, що використовуються для одержання платежу грошима. До комерційних документів Правила відносять рахунки, відвантажувальні документи, документи про право власності або інші документи, що не є фінансовими.
   Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо комерційних документів, не супроводжуваних фінансовими документами.