104. Припинення господарського зобов'язання за згодою сторін, у разі поєднання його сторін в одній особі, неможливості виконання

   Питання припинення господарського зобов'язання за згодою сторін та у разі поєднання його сторін в одній особі регламентовані ст. 204 ГК України. Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін. Розрізняють три види підстав припинення господарських зобов'язань за згодою сторін: угода про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж сторонами — новація, прощення боргу і відступне.
   Господарське зобов'язання припиняється угодою сторін про заміну первісного зобов'язання, що існувало між ними, іншим зобов'язанням між тими ж сторонами, що передбачає інший предмет або спосіб виконання. Новація не допускається у відношенні зобов'язань по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, і в інших випадках. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісними, якщо інше не передбачено договором. На відміну від інших угод сторін, що також призводять до припинення зобов'язання, наприклад від відступного, новація не припиняє правової зв 'язаності сторін, тому що замість зобов 'язання, дія якого припиняється, ними створюється нове зобов'язання, що заміняє колишнє.
   Новацію характеризують наступні ознаки:
   - наявність угоди сторін, тобто відсутність спору щодо припинення дії колишнього зобов'язання і щодо умов нового зобов'язання; припинення колишнього зобов'язання;
   - припинення всіх додаткових зобов'язань, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не домовилися про укладання нової угоди про інше;
   - виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, що містить умову про інший предмет або про інший спосіб виконання.
   Законодавець, закріплюючи можливість припинення господарського зобов'язання за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж сторонами, містить застереження — якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання. Це положення застосовується тільки до господарських зобов'язань, які виникають безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з акта управління господарською діяльністю.
   Прощення боргу є новою для українського права підставою припинення зобов'язання, закріпленою у ст. 605 ЦК України. Зобов'язання припиняється звільненням кредитором боржника від покладених на нього обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. З урахуванням того, що прощення боргу розглядається в якості однієї з форм договору дарування, для його здійснення недостатньо однобічного акта кредитора, що прощає борг. Необхідна і згода боржника на те, щоб відповідний борг був з його складений. На практиці в подібних випадках боржник виражає свою згоду найчастіше не шляхом формального вираження своєї згоди, а шляхом конклюдентних дій, які свідчать про його згоду з діями кредитора.
   За згодою сторін зобов'язання може бути припинено переданням замість виконання відступного (сплатою грошей, передачею майна і т.п.). Розмір, строки і порядок надання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК). Вид надання відступного можє бути різним: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг і т.п. Розмір, строки і порядок надання відступного їстановлюються угодою сторін.
   Господарське зобов'язання припиняється у випадку поєднання поавненої і зобов'язаної сторін в одній особі. Це, зокрема, має місце у випадку злиття або приєднання юридичних осіб, зв'язаних взаємними зобов'язаннями. В обох випадках зникає інший суб'єкт правовідносини, у зв'язку з чим припиняється і сама правовідно-сина. Звісно, при реорганізації юридичних осіб може припинити своє існування лише частина зобов'язання, якщо, наприклад, не всі права і обов'язки юридичних осіб, що об'єдналися, переходять до виниклої на їх основі юридичної особи. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
   Іноді виникають ситуації, коли вже після виникнення зобов'язання з'ясовується неможливість його виконання. Неможливість виконання робить безглуздим існування зобов'язання, тому воно припиняється.
   Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Неможливість виконання, як підстава припинення зобов'язання, повинна наступити в силу об'єктивних обставин, що зробили неможливим виконання для даного боржника. Відсутність провини доводиться особою, що порушила зобов'язання.
   При випадковій неможливості виконання зобов'язання припиняється, і боржник ніякої відповідальності за його невиконання не несе, якщо інше не передбачено законом. На практиці такі обставини сторони називають обставинами непереборної сили (форс-мажор).
   Якщо жодна зі сторін до виниклої неможливості виконання ще не встигла зробити пов'язанихіз зобов'язанням дій, справа обмежується його припиненням. Вже зроблене виконання у взаємному зобов'язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його зробила, одержала від другого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не одержала, повинно бути їй повернуто.
   При неможливості виконання зобов'язання цілком або частково зобов'язана сторона повинна негайно повідомити про це управнену сторону, а управнена сторона, у свою чергу, повинна вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених негативних наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Тут мова йде про винну неможливість виконання зобов'язання. При винній неможливості виконання основне зобов'язання фактично не припиняється, а лише змінюється, тому що для винної сторони обов'язок виконання перетвориться в обов'язок відшкодувати заподіяні контрагентові збитки, сплатити неустойку та ін.
   Коли предмет зобов'язання визначений індивідуальними ознаками, його загибель призводить до неможливості виконання, і зобов'язання припиняється. Родові речі юридично замінні і доти, поки заміна для боржника може бути здійснена, зобов'язання зберігається, тому що воно об'єктивно може бути виконано.
   Зобов'язання припиняється неможливістю виконання в разі ліквідації суб'єкта господарювання (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу в порядку правонаступництва. Зобов'язання ліквідованої юридичної особи припиняється з дати внесення до державного реєстру запису про ліквідацію юридичної особи.
   Однією з підстав припинення господарського зобов'язання є ліквідація суб'єкта господарювання — банкрута, який є його учасником. Умови, порядок і наслідки визнання суб'єктів господарювання банкрутами встановлюється ст.ст. 209-215 ГК України, Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та іншими законами.