88. Господарсько-договірні зобов'язання. Загальні умови укладання господарських договорів

   Легальне визначення господарсько-договірних зобов'язань закріплене у ст. 179 Господарського кодексу України. Це майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів. Підставою виникнення господарсько-договірного зобов'язання є господарський договір. Законодавство не містить легального визначення поняття “господарський договір”, однак ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Категорії “договір” і “господарський договір” співвідносяться як загальне та особливе. Під господарським договором розуміється угода майнового характеру між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Господарський договір — це регулятор конкретних господарських відносин між суб'єктами господарської діяльності, підстава виникнення господарсько-договірних зобов'язань.
   Кабінету Міністрів України, а також уповноваженим ним органам виконавчої влади надане право рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори. Умови примірних господарських договорів не є обов'язковими для сторін договору, а лише орієнтують суб'єктів господарювання на включення певних положень до відповідного договору. На відміну від примірних договорів, умови типових договорів є обов'язковими для суб'єктів господарювання, та їх недотримання спричиняє недійсність договору. Кабінет Міністрів України а також уповноважені ним органи затверджують типові договори, що регулюють господарсько-договірні зобов'язання суб'єктів господарювання у багатьох сферах економіки України. Наприклад, наказом Фонду державного майна України “Про затвердження договорів оренди” від 23.08.2000 р. № 1774 затверджено Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), Типовий договір оренди індивідуально визначеного майна (нерухомого або іншого), що належить до державної власності, та Примірний договір про відшкодування витрат балансоотримувача на утримання орендованого нерухомого майна і надання комунальних послуг орендарю. Умови зазначених типових договорів є обов'язковими для сторін, а умови примірного договору мають рекомендаційний характер.
   Обов'язковим є укладання господарського договору, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Визначення таких понять як “державне замовлення”, “державні замовники”, “державні потреби”, “виконавці державного замовлення”, “державний контракт” містяться в Законі України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.1995 р. Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її постачання (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, постачаннями (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння і військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідними актами законодавства України.
   Згідно з ч.8 ст.2 зазначеного Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Крім того, Кабінетом Міністрів України щорічно приймаються відповідні акти, що визначають обсяги державного замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб і перелік державних замовників на поточний рік.
   При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати за своїм розсудом будь-які умови договору, що не суперечать чинному законодавству. Це відповідає Загальним принципам господарювання, закріпленим у ст. 6 Господарського кодексу: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
   Сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного договору або типового договору. Примірний договір рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладанні ними договорів, при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
   При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови.
   Сторони можуть також визначати свої права і обов'язки за договором на підставі договору приєднання, що пропонується однією стороною для інших можливих суб'єктів, при цьому потенційні контрагенти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Згідно з ч.І ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
   Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Під змістом договору розуміється сукупність істотних, звичайних і додаткових умов, які визначаються сторонами при його укладанні. Всі умови договору повинні відповідати вимогам того державного замовлення, що є юридичним фактом, на підставі якого суб'єкт господарювання укладає договір.
   Зобов'язання суб'єктів господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інших суб'єктів господарювання відносяться до числа публічних зобов'язань, передбачених ст. 178 Господарського кодексу, ст. 633 Цивільного кодексу України, а господарські договори, які укладаються в зазначених сферах, є публічними договорами. Такий суб'єкт господарювання не має права відмовитися від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надати споживачеві певні товари, послуги, виконати для нього певні роботи. Суб'єкт господарювання не має права надавати перевагу одній особі перед іншою стосовно укладання публічного договору, крім випадків, коли законом або іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Крім того, законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів шляхом затвердження типових договорів, регулювання цін і тарифів.
   Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Укладання договорів регламентовано ст.ст. 181-187 ГК та ст.638-650 ЦК України.