87. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання

   Публічним є зобов'язання, у якому одна сторона — підприємець приймає на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг, кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Зміст публічного зобов'язання є однаковим для всіх споживачів, крім тих, кому законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачу перед іншим щодо укладання публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Крім того, підприємець не має права відмовитися від укладання публічного договору при наявності у нього можливостей надання споживачу відповідних товарів (робіт, послуг).
   Наприклад, згідно зі ст. 24 Закону України “Про електроенергетику” від 16.10.1997 р. енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, що розташований на цій території, в укладанні договору на постачання електричної енергії. Енергопостачальники, які здійснюють діяльність з передачі електричної енергії з використанням власних мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на передачу електричної енергії.
   У разі, якщо суб'єкт господарювання безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, він повинен відшкодувати іншій стороні заподіяні цим збитки. Склад, розмір, умови і порядок відшкодування збитків визначається у главі 25 Господарського кодексу України, а також у главі 51 Цивільного кодексу України та в інших нормативно-правових актах.
   Уряд України може видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Зараз в Україні питання цін і цінової політики регулюються Законом України “Про ціни і ціноутворення”. Відповідно до Закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи. Крім того, у ст. 191 ГК України передбачені також комунальні ціни. Вільні ціни і тарифи встановлюються на усі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають суттєве соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, які займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Повноваження центральних органів виконавчої влади, обласних і міських адміністрацій в сфері регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, споживчих товарів і послуг закріплені кількома постановами Кабінету Міністрів, серед яких основною є Постанова Кабінету Міністрів України “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” від 25.12.1996 р. № 1548, а також Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 р.
   Перелік товарів і послуг, ціни на які підлягають державному регулюванню, досить великий. Наприклад, Міністерство транспорту за узгодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України і пов'язані з ними послуги, тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробкою вантажів у морських і річкових портах (за винятком обробки каботажних вантажів), а також збори і плату за послуги, що надаються судам у морських і річкових портах України, тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному і внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень), тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжмісьских, міжобласних маршрутів, аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних судів у повітряному просторі України, аеропортні збори за обслуговування повітряних судів в аеропортах України. Міністерство зв'язку за узгодженням з Міністерством економіки — тарифи на основні послуги зв'язку в межах України (крім послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій і грошової допомоги населенню, що виплачується з коштів Пенсійного фонду), тарифи на міжнародні послуги зв'язку. Національна комісія регулювання електроенергетики встановлює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств на газ власного видобутку, граничний рівень оптових цін підприємств на газ природний, котрий використовується для потреб населення, комунально-побутової сфери і бюджетних організацій тощо. Інші органи виконавчої влади та виконавчі органи міських рад мають повноваження стосовно регулювання цін на різного роду товари, роботи і послуги. Вищим господарським судом України в результаті аналізу та узагальнення судової практики був виданий оглядовий лист від 16.12.2004 р. № 01-8/3273 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про ціни і ціноутворення”, що роз'ясняє відповідні питання практики господарських судів України.
   Правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, видаються не тільки Кабінетом Міністрів України, а й іншими органами, що мають владні повноваження в сфері управління господарською діяльністю. Крім широких прав центральних виконавчих органів в області регулювання цін, в Україні широко практикується адміністративне регулювання цін на регіональному рівні.