64. Порядок і форми безготівкових розрахунків між суб'єктами господарювання

   Згідно зі ст.341 ГК України безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, ви-мог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
   При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.
   Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахунково-касове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.
   Стосовно форм розрахунків глава 74 ЦК передбачає, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.
   Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
   При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
   Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.
   Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
   Таким чином, розрахунки між суб'єктами підприємництва переважно здійснюються в безготівковому порядку, хоча можливо застосування розрахунків готівкою в межах, передбачених законодавством.
   Детально розрахунки між суб'єктами господарювання регулює підзаконний нормативно-правовий акт — Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.
   Безготівкові розрахунки визначені в Інструкції як перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
   Розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування (перекладу) коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів.
   Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.
   Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:
   - меморіального ордера;
   - платіжного доручення;
   - платіжної вимоги-доручення;
   - платіжної вимоги;
   - розрахункового чека;
   - акредитива.
   Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.
   Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунка платника, внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
   Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
   Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, який складається з двох частин:
   - верхньої — вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;
   - нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.
   Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках всіма учасниками безготівкових розрахунків.
   Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.
   Платіжні вимоги використовуються в розрахунках при здійсненні примусового списання (стягнення) коштів на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів. Стягувачі, які мають рахунки у банках, та стягувачі, які рахунків у банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) кошт із рахунків платників, відкритих у банках, у порядку, передбаченому Інструкцією. Платіжні вимоги також використовуються при договірному списанні.
   Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
   Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Банк-емітент може відкривати наступні види акредитивів:
   а) покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;
   б) непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
   Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.
   Відкличний акредитив — це акредитив, що може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов договору, дострокової відмови банком-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
   Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
   Безвідкличний акредитив — це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та у строки, визначені умовами акредитива, якщо передбачені ним документи подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки і умови акредитива.