11. Місце і роль держави в регулюванні економіки та підприємницької діяльності

   Нове господарське і цивільне законодавство (Господарський кодекс і Цивільний кодекс України) усувають заборони й обмеження, що діяли раніше, і дозволяють учасникам підприємницьких відносин виявляти господарську самостійність та ініціативу з метою одержання максимального прибутку. Проте, для сучасного періоду характерна тенденція постійного збільшення конфліктів між приватноправовими і публічно-правовими інтересами, що виникають у правозастосовчій діяльності при вирішенні господарських спорів. На нашу думку, це пов'язане, насамперед, з різною спрямованістю приватних і публічних інтересів.
   Слід зазначити, що незалежно від специфіки економічного, культурного, національно-історичного розвитку різних країн, економічних теорій, яким віддається перевага в цих країнах, економічна роль держави може бути представлена наступними найважливішими функціями:
   - розробкою господарського законодавства, забезпеченням правової основи і соціального клімату, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки;
   - підтримкою конкуренції і забезпеченням збереження ринкового механізму;
   - перерозподілом доходів і матеріальних благ, спрямованим, насамперед на забезпечення соціальних гарантій і захист різних суспільних груп, що їх потребують;
   - стабілізацією економіки в умовах коливання економічної кон'юнктури, а також стимулюванням економічного росту;
   - державним регулюванням і підтримкою підприємницької діяльності.
   Зазначений перелік економічних функцій держави свідчить, що її економічна роль не зводиться до управління державним сектором економіки, тобто до підприємницької діяльності в рамках певної групи унітарних підприємств, власником яких вона є. Економічна роль держави припускає її діяльність з регулювання економіки в цілому, усіх її секторів як єдиної системи. Отже, роздержавлення і приватизація, що означають кількісне скорочення державного сектора економіки, можуть супроводжуватися як послабленням регулюючої ролі держави, так і посиленням і розширенням виконуваних нею економічних функцій.
   Як відомо, існують дві групи методів державного регулювання: прямі (адміністративні) і непрямі (економічні). При всьому різноманітті як тих, так і інших методів специфіка адміністративних методів полягає в тому, що вони є комплексом обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень держави стосовно суб'єктів господарської діяльності. Непрямі методи припускають вплив держави на економічні інтереси товаровиробників, створення таких рамок їхньої діяльності, у яких вона може бути вигідною чи невигідною.
   Адміністративні методи значно обмежують свободу економічного вибору, а часом її виключають, утой час як економічні методи залишають повну свободу вибору для суб'єктів господарювання, не обмежуючи її. У цьому перевага непрямих методів над адміністративними методами.
   Господарський досвід усіх сучасних розвинутих країн з ринковою економікою свідчить, що держава здійснює економічні функції головним чином на основі непрямих методів. У цьому вони принципово відрізняються від країн з економікою, що централізовано управляється, де переважають адміністративні методи впливу.
   Існують і такі сфери діяльності, де адміністративні методи досить ефективні, а їхнє застосування не просте бажане, а й необхідне. Це контроль над монополістичними ринками; забезпечення екологічної безпеки суспільства і збереження не відтворених природних ресурсів; розробка низки важливих загальнонаціональних стандартів, спрямованих на збереження здоров'я, безпечних умов життя і праці і контроль за їхнім дотриманням; визначення і підтримка мінімально необхідних параметрів життя людей (гарантований мінімум заробітної плати, соціальні виплати і допомоги); захист національних інтересів країни в системі міжнародних економічних зв'язків.
   Слід визнати обґрунтованість адміністративних методів регулювання і для захисту стратегічно важливих галузей економіки, наприклад, сільського господарства, природних монополій і т.д. Держава повинна саме адміністративними заходами забезпечувати затребуваність сільськогосподарської продукції на тих умовах, що дозволять зрівняти можливості промислового і сільськогосподарського виробництва. Тільки адміністративними заходами можна забезпечити єдину тарифну політику у базових галузях, що власне кажучи є державними монополіями (енергопостачання, залізничні перевезення і т.д.).
   Таким чином, слід заперечувати адміністративні методи не самі по собі, а лише тоді, коли вони економічно не обґрунтовані і втручаються в ті сфери економіки і підприємництва, що можуть і повинні бути урегульовані економічними методами. У тих же сферах, де як було показано, застосування адміністративних методів необхідне, держава має активно здійснювати політику публічного регулювання.
   Безперечним є сам факт державного регулювання економіки і підприємницької діяльності, що здійснюється в будь-якій державі. Рівень економічного, соціального розвитку, національні особливості та інші фактори визначають форми і методи такого впливу.
   Україна зараз знаходиться у перехідному періоді, для якого характерне становлення ринкових механізмів регулювання економіки держави, що не завжди обходиться без помилок і прорахунків. У той же час позитивним є саме відмова від адміністративно-планового управління економікою і тенденції побудови ринкової системи господарювання. Слід зазначити, що економічна функція держави має виявлятися в трьох основних напрямах: нормативне регулювання, контроль, управління державною власністю.
   Економічна свобода, у тому числі свобода підприємницької діяльності, не може бути безмежною, її межі і способи здійснення встановлює держава, яка діє в інтересах суспільства. При цьому важливо зберігати баланс між державними (публічними) і приватними інтересами, тобто повинні бути задоволені не тільки приватні, а й публічні інтереси, що може бути досягнуто лише за допомогою державного регулювання економіки.
   Держава покликана ефективно регулювати підприємницьку діяльність і контролювати законність її здійснення, причому державне регулювання підприємництва в кінцевому рахунку зводиться до проблеми забезпечення балансу приватних (підприємницьких) і публічних (суспільних і державних) інтересів.