Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


7. Цілі підприємницької діяльності

7. Цілі підприємницької діяльності

   Загальновизнано, що підприємницька діяльність — це діяльність, спрямована на одержання прибутку.
   У ст.42 Господарського кодексу України в легальному визначенні поняття підприємництва в якості однієї з його цілей назване одержання прибутку.
   Згідно з ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
   Прибуток (дохід) суб'єкта господарювання — це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р., прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами в Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
   У Цивільному кодексі України мета одержання прибутку покладена в якості критерію в основу класифікації товариств на підприємницькі і непідприємницькі (ст.84 ЦК). Основна мета діяльності підприємницького товариства — це одержання прибутку та його наступний розподіл між учасниками. Таким чином, у цивільному законодавстві поняття “прибуток” використовується як мета, що дозволяє розмежувати підприємницьку діяльність та інші види діяльності учасників економічного обороту.
   Відзначаючи велике значення мети одержання прибутку як характерної ознаки підприємництва, слід одночасно зазначити, що мета одержання прибутку — не єдина його мета.
   Закон України “Про підприємництво”, що діяв раніше, у легальному визначенні поняття “підприємництво” не зазначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на мету задоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілей підприємницької діяльності не зустрічалася в законодавстві до введення в дію Господарського кодексу України.
   У ст.42 Господарського кодексу України, де міститься легальне визначення підприємництва, поряд з метою одержання прибутку зазначена мета досягнення економічних та соціальних результатів.
   Таким чином, виходячи з легального визначення поняття “підприємництво”, слід зазначити дві цілі підприємництва: мету досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах, та мету одержання прибутку.
   Наявність у легальному визначенні поняття “підприємництво” ознаки спрямованості на досягнення економічних і соціальних результатів значно підвищує загальноекономічне та загальносоціаль-не значення поняття підприємницької діяльності. В економічному та соціологічному аспекті результати підприємницької діяльності забезпечують задоволення потреб, у яких виявляються матеріальні і духовні інтереси людей. Споживчі властивості — невід'ємна якість результатів (продуктів) підприємницької діяльності. Ці результати або продукти є матеріальними і нематеріальними благами, що згідно зі ст.177 ЦК України визнаються об'єктами цивільних прав. Діяльність, не спрямована на задоволення суспільних потреб, не може визнаватися підприємницькою і має бути заборонена, наприклад, діяльність з виробництва і реалізації наркотиків, отрут, психотропних речовин (за винятком контрольованого державою виробництва і розподілу в лікувальних цілях).
   Досягнення економічних і соціальних результатів в якості мети підприємництва відображає публічний аспект підприємницької діяльності в змісті задоволення суспільних потреб. Те, що ця ознака (елемент) включена у легальне визначення підприємництва, що міститься в Господарському кодексі України, означає акцентування на суспільному, зокрема, економічному та соціологічному значенні підприємництва, істотне посилення публічно-правового характеру поняття підприємницької діяльності. Це законодавче зміщення акцентів призвело до того, що в юридичній науці підсилився інтерес до дослідження підприємництва не тільки в цивільно-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з інститутами цивільного права, а й у господарсько-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з господарською діяльністю та інститутами господарського права.
   Разом з тим, зменшення приватного або приватноправового характеру і, відповідно, перебільшення публічного, або публічно-правового характеру підприємницької діяльності вважаємо помилковим. Підприємництво — це такий економічний та соціологічний феномен, якому властивий і приватний, і публічний характер.
   Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Визнання свободи підприємницької діяльності міститься як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч.І ст.43 ГК).
   Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Вони самі вирішують питання — займатися або не займатися підприємницькою діяльністю, а якщо займатися, то яким чином — шляхом створення юридичної особи або в якості підприємця без створення юридичної особи, і багато інших питань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємцем рухає його приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку (доходу) і накопиченні капіталу.
   Однак не слід перебільшувати значення зазначеного приватного інтересу підприємця, оскільки його задоволення забезпечується лише завдяки тому, що своєю діяльністю підприємець приносить користь суспільству в тому ступені, у якому результати діяльності підприємця задовольняють потреби споживачів.
   Публічний характер підприємницької діяльності обумовлюються суспільними інтересами. Внаслідок суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито в тому змісті, що основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.
   Підприємцеві надається, наприклад, право не розкривати певні відомості про свою діяльність, що він може охороняти як комерційну таємницю (глава 46 ЦК України). Однак це нечисленні у законодавстві випадки, що є виключеннями з принципу відкритості підприємницької діяльності.
   Якщо підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом з його клієнтами, є публічним договором. Причому, як сказано в ч.З ст.633 ЦК України, підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Більш того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК). Обов'язковість укладення публічного договору є проявом публічного і відкритого характеру підприємницької діяльності.
   Таким чином, два аспекти підприємництва — приватноправовий і публічноправовий — нерозривно пов'язані. Наявність цього закономірного взаємозв'язку відбите в легальному визначенні поняття підприємництва шляхом позначення двох його цілей: досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 
< Попередня   Наступна >