3. Поняття і види підприємницької діяльності

   Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво.
   При визначенні поняття “підприємництво” необхідно виходити з теоретичної економічної основи, що пояснює його сутність. Як справедливо зазначає німецький учений Петер Верхан, “важко знайти таку ж складну і неоднозначну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перехресті економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології й етики” [Верхан Петер X. Підприємець: його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. — Київ, 1994, с.5].
   При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних економістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що має інноваційний характер, відбувається постійно і цілеспрямовано. Такий підхід до розуміння підприємництва є найбільш виправданим (порівняно з іншими поясненнями сутності і важливості підприємництва), оскільки дає змогу підкреслити динаміку підприємництва як діяльності.
   Розвиток процесу наукового осмислення підприємництва пройшов “три хвилі” у розвитку теорії підприємницької функції. “Перша хвиля”, яка виникла у XVIII ст., була пов'язана з концентруванням уваги на несенні підприємцем ризику (Р. Кантільон, Й. Тюнен, Г. Мангольдт, Ф. Найт). “Друга хвиля” у науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виділенням інноваційнос-ті як його основної характерної риси (Й. Шумпетер). “Третя хвиля” пов'язана з обґрунтуванням поліфункціональної моделі підприємництва і відрізняється концентруванням уваги на особливих якостях підприємця (Л. Мізек, Ф. Хайєк, І. Кирцнер). Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції відносять до “четвертої хвилі”, поява якої пов'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, у тому числі вну-трішньофірмовому підприємництві [Бусьігин А.В. Предпринима-тельство. — М., 1998, с. 13-15].
   Підприємництво в зарубіжній економічній літературі за останні кілька десятиліть трактується багатозначно і позначається і як “тип поведінки”, і як “творчий акт”, і як “динамічний процес” тощо. Незважаючи на привабливість позначення підприємництва як процесу, воно не може бути покладено в основу законодавчого визначення підприємницької діяльності, заважаючи на його узагальненість і брак низки специфічних рис підприємництва, що дають змогу відрізнити його від інших видів діяльності.
   Зрозуміло, що якщо досвід аналізу й узагальнень підприємництва у розвинених країнах становить декілька десятиліть, то подібний досвід у вітчизняній літературі та літературі інших країн, які здійснюють трансформацію до ринкової економіки, становить декілька років. Однак тут також існує безліч різноманітних визначень поняття “підприємництво”, що можуть бути поділені на легальні й наукові.
   Незважаючи на відмінність легальних і наукових визначень, а також визначень, що пропонуються вченими-економістами і вченими-юристами, їм властива єдність у визначенні підприємництва як діяльності.
   Може бути дане наступне наукове визначення: підприємницька діяльність — це спрямована на одержання прибутку економічна діяльність щодо виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що має самостійний та ініціативний, творчий та інноваційний, систематичний та ризиковий, правомірний та соціально відповідальний характер, здійснюється легітимним суб'єктом, який несе самостійну юридичну відповідальність.
   Визначальними для характеристики підприємництва є його класифікація: 1) за критерієм предмета — виробниче і комерційне; 2) за критерієм суб'єкта — здійснюване фізичними особами та юридичними особами.