1. Господарський кодекс України

   Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
   Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
   Прийняття Господарського кодексу є важливим етапом у здійсненні загального кодифікаційного процесу в Україні — важливого напрямку правової політики нашої держави. Це забезпечило новий, більш високий якісний стан господарського законодавства, його істотне відновлення з урахуванням ринкових відносин у сфері економіки.
   Господарський кодекс України є одним з ведучих кодифікованих актів України, оскільки встановлює відповідно до Конституції України правові основи та основні принципи господарської діяльності.
   Спрямованість Господарського кодексу на розвиток підприємництва, зростання ділової активності суб'єктів господарювання, підвищення ефективності суспільного виробництва та затвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України визначають його значимість у сучасних умовах.
   Прийняття Господарського кодексу України означає істотний прогрес у правовому регулюванні господарської діяльності, приведення господарського законодавства у відповідність з практичними потребами України в період трансформації до ринкової економіки.
   У Господарському кодексі України міститься багато новел, принципово нових підходів і рішень у правовому регулюванні господарських відносин. Це викликає необхідність їх тлумачення, з'ясування сутності та змісту в сучасних умовах господарювання.
   У ст.1 Господарського кодексу (ГК) визначений предмет його регулювання. Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
   Господарський кодекс насамперед визначає загальні принципи господарювання в Україні, що сформульовані в ст.6 ГК і конкретизовані стосовно до окремих видів такої діяльності. Це, наприклад, принципи підприємницької діяльності, що сформульовані в ст.44 ГК.
   Виходячи зі змісту ст.1, Господарський кодекс регулює різні за змістом групи відносин, що виникають як у процесі організації, так і здійснення господарської діяльності. Поняття господарської діяльності і господарських відносин надане в ст. З ГК. Суб'єктний склад цих відносин досить широкий. По-перше, це відносини, суб'єктами яких є суб'єкти господарювання (поняття суб'єктів господарювання надане в ст. 55 ГК). По-друге, це відносини, у яких одним із суб'єктів є суб'єкт господарювання, а другим — інший учасник відносин у сфері господарювання, у тому числі споживачі, органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо. Учасники відносин у сфері господарювання визначені в ст.2 ГК.
   Отже, Господарський кодекс регулює різнорідні відносини, одні з яких складаються в сфері державного регулювання господарської діяльності, забезпечення реалізації права на цю діяльність державними органами (сфері управління), а інші — у сфері товарно-грошових відносин щодо реалізації права на господарську діяльність її суб'єктами.
   Згідно зі ст.2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
   Основними учасниками господарських відносин є суб'єкти господарювання — господарські організації, фізичні особи — суб'єкти підприємництва.
   Важливими учасниками господарських відносин є споживачі, яким адресовані товари (роботи, послуги), що вироблені (реалізовані, виконувані, зроблені) при здійсненні господарської діяльності. Споживачі визначені в Законі України “Про захист прав споживачів” у редакції від 15.12.1993 р. як громадяни, що здобувають, замовляють, використовують або мають намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
   Учасниками господарських відносин є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
   Однією з категорій учасників відносин у сфері господарювання є засновники суб'єктів господарювання (фізичні особи, громадські та інші організації тощо), а також особи, які здійснюють щодо суб'єктів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Це можуть бути, наприклад, органи державної влади, до сфери управління яких входять унітарні підприємства.
   Обов'язковою юридичною ознакою суб'єктів господарювання, а також органів державної влади і місцевого самоврядування як учасників господарських відносин є наявність у них господарської компетенції (правосуб'єктності), тобто сукупності прав і обов'язків, що встановлені законом і набуваються в господарських відносинах.
   Не є предметом регулювання Господарського кодексу:
   - майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
   - земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
   - трудові відносини;
   - фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
   - адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.