§ 4. Адміністративна юстиція у зарубіжних країнах

   Загалом адміністративна юстиція сформувалася на Заході в другій половині ХЕК ст. і посіла автономне місце у традиційній системі судочинства. Це зумовлено рядом особливостей, які відрізняють її від цивільного та кримінального судочинства.
   В адміністративно-процесуальному порядку розглядаються й вирішуються, зокрема, адміністративно-правові спори між сторонами, які перебувають у відносинах панування — підпорядкування. Правовий результат вирішення органом адміністративної юстиції конфлікту в сфері державного управління — визнання недійсним та скасування неправомірного адміністративного акту. Є певні відмінності й у порядку розгляду адміністративних справ та виконання рішень.
   Названі особливості, а також конкретні соціальні умови й традиції відповідно вплинули на формування системи адміністративної юстиції у різних країнах. Нині в одних державах функції адміністративної юстиції здійснюють звичайні суди, в інших — спеціалізовані адміністративні суди.
   До першої групи належать, зокрема, країни з правовою системою, заснованою на англійському загальному праві (Австралія, Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія, США). У цих державах функції адміністративної юстиції покладено переважно на звичайні (загальні) суди. Судове провадження здійснюється як за скаргами громадян на акти й діяння органів державного управління, так і опосередковано, у процесі постановлення рішень у кримінальних і цивільних справах.
   Спеціалізовані адміністративні суди функціонують у багатьох країнах Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція та ін.). Вони можуть скасовувати неправомірні акти й визнавати незаконними дії органів державного управління.
   Характерною рисою цих судів, на відміну від загальних, є обмеженість їх компетенції контролем за адміністративними актами. В державах, де існує така система, адміністративні суди виконують основну функцію в процесі контролю за адміністративними актами, а загальні суди — другорядну, інколи зовсім незначну.
   Згідно із загальним принципом, що є відображенням принципу поділу влади, тільки адміністративні суди мають право визнавати недійсним і скасовувати адміністративний акт.
   З практичних міркувань загальні суди наділені повноваженнями контролювати адміністративні акти у визначених категоріях справ і згідно з особливими правилами. В деяких державах загальні суди можуть видавати накази, які зобов'язують адміністративний орган виконати певні дії або відмовитися від їх виконання.
   У Франції згідно з концепцією “непідконтрольності адміністрації загальним судам” контроль здійснюється адміністративним судом, який є складовою адміністрації. Але загальні суди відіграють певну, хоча й обмежену, роль у здійсненні даної функції. Державна рада Франції — країни, котра має класичну модель спеціалізованої адміністративної юстиції, історично була наділена правом розглядати позови про відшкодування збитків, завданих адміністративними органами, і загальним судам у зв'язку з цим належить скромна роль.
   Коли законність адміністративного акту оскаржується в загальному суді у ході розгляду якось цивільної чи кримінальної справи, суд повинен залишити це питання для вирішення адміністративним судом, чиє рішення є обов'язковим для загального суду. Однак адміністративний акт може бути незаконним і втратити характер адміністративного, тоді він вважається актом приватної особи. В такому випадку, якщо порушено свободу або право власності громадянина, він може звернутися з позовом про відшкодування збитків до загального суду; останній уповноважений визнати адміністративний акт недійсним, неіснуючим, внаслідок чого цей акт підпадає під юрисдикцію такого суду.
   У Німеччині межа між юрисдикцією з адміністративних та інших справ визначена менш чітко, ніж у Франції. Бажання полегшити розгляд приватних справ з адміністративними елементами призвело до поширення повноважень загальних судів на розгляд адміністративних питань.
   Загальним судам дозволяється інтерпретувати адміністративні акти і вирішувати питання про їх юридичну силу, які виникають у ході кримінального або цивільного судочинства. Коли адміністративний акт складний для розуміння і його розгляд потребує досвіду адміністративного суду, загальний суд може направити йому справу, зупинивши процес.
   Адміністративний суд, як правило, обмежується питанням про чинність (нечинність) акту. Якщо він юридично чинний, хоч і має певні недоліки, суд його визнає. Відтак адміністративний акт може бути визнаний нечинним лише адміністративним судом. Якщо ж акт має серйозні недоліки або є нечинним, загальний суд може не брати його до уваги.
   Закон 1960 p., який визначив існуючу систему адміністративних судів Німеччини, передбачив настільки широку їх юрисдикцію, що загальним судам залишився дуже малий обсяг компетенції з питань адміністративного права.
   В Італії загальний суд компетентний досліджувати законність адміністративного акту, коли той порушує якесь суб'єктивне право (наприклад, право власності). Якщо акт порушує легітимний інтерес громадянина, питання розглядається адміністративним судом. Кількість правових норм, спрямованих на захист суб'єктивного права (приватного інтересу), є незначною порівняно з кількістю прийнятих на користь суспільства. Порушення легітимного інтересу більш численні, тому спір з адміністрацією майже завжди перебуває у сфері юрисдикції адміністративних судів.
   Недоліки контролю за адміністративними актами, який здійснюється загальними судами, призвели до прийняття рішення про позбавлення їх компетенції щодо розгляду адміністративних питань і концентрації її в адміністративних судах. Проте ця пропозиція викликала серйозні заперечення на тій підставі, що суб'єктивні права заслуговують абсолютного захисту від порушень з боку адміністративних органів; покладення цієї функції на адміністративні суди неминуче асимілювало б суб'єктивні права з легітимними інтересами.
   У Бельгії на відміну від Німеччини загальні суди здійснюють широкий контроль за адміністративними актами, хоча, як правило, частково. Як і в Італії, ці суди контролюють тут адміністративні акти, тільки коли їх оскаржують у процесах, які провадяться з метою захисту суб'єктивного права. Суд має право вивчити питання про відповідність адміністративного акту закону. Він не обмежується визначенням того, чи компетентним органом і чи в належній формі вчинено акт, а вирішує питання про відповідність останнього закону за мотивами й цілями. Суд може дослідити факти, на яких грунтується акт, встановити їх існування, а також юридичні висновки, які випливають із фактів, щоб з'ясувати їх законність.
   Адміністративна юстиція продемонструвала в теорії і на практиці ряд переваг перед системою загальних судів у питанні розгляду адміністративних позовів. Заснування адміністративної юстиції — вияв тенденції судової спеціалізації, яка спостерігається в усьому світі, формування нових процедурних (процесуальних) норм. Адміністративні суди мають перевагу перед загальними судами, тому що розгляд адміністративних справ потребує спеціального вивчення, досвіду й процедур.
   Відомий французький дослідник Г. Бребан так пише про французьку адміністративну юстицію: “Навіть з точки зору контрольних повноважень суддя з адміністративних справ, пов'язаний з апаратом управління, буде менш боязким і більш рішучим, щоб дійти істини і розробити управлінське рішення по суті, а не тільки оцінити його форму. Особливо глибоко він знатиме проблеми, тактику і спонукальні мотиви дій посадових осіб і в разі необхідності зможе розпізнати хитрощі, до яких вони вдаються з метою як обійти закон або підза-конні правила, так і порушити їх”. Інакше кажучи, контроль адміністративної юстиції більш деталізований і глибокий, ніж контроль загальних (звичайних) судів.
   У Франції та Німеччині адміністрація не має таємниць від суду, тоді як у британській системі — їх велика кількість. Не випадково, що у Бельгії адміністративна юстиція, скасована в 1831 p., була майже через століття, в 1946 p., відновлена, оскільки загальні суди не використовували надану їм владу. Англійські юристи також висловлюють незадоволення нерішучістю загальних судів при вирішенні адміністративних справ і пропонують ввести в англійську судову систему континентальну (французьку чи німецьку) модель адміністративної юстиції.
   Національні правові системи, в яких існують адміністративні суди, постали перед проблемами визначення чітких меж: між: загальними й адміністративними судами. Однак цю проблему, як і деякі інші, легко вирішити, оскільки у світі створені й успішно функціонують механізми розгляду і вирішення таких конфліктів.