§ 2. Оскарження в адміністративному порядку та його особливості в окремих сферах державного управління

   Загальні правові засади оскарження в адміністративному (тобто позасудовому) порядку передбачено Законом України “Про звернення громадян” (далі — Закон). Виходячи з даного Закону, оскарження в адміністративному порядку (адміністративне оскарження) слід розуміти як встановлений законами України та підзаконними актами порядок захисту порушених рішеннями, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади прав, свобод та законних інтересів осіб, який здійснюється шляхом подання скарг — письмових або усних на особистому прийомі — і передбачає обов'язок визначених посадових осіб реагувати і приймати рішення по суті поставлених питань у встановлені строки.
   Поряд із Законом України “Про звернення громадян” врегулюванню порядку адміністративного оскарження певною мірою присвячено Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення” від 19.03.1997 р. Крім того, питання документального оформлення розгляду скарг вирішено Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 p.).
   Водночас в окремих сферах державного управління існують численні відомчі нормативні акти, що встановлюють власні правила розгляду звернень, у тому числі роботи зі скаргами. Зокрема, подібними нормативними актами закріплено правила звернення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, органів системи Міністерства внутрішніх справ (МВС), органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні, Аудиторської палати України, органів прокуратури, Національної служби посередництва і примирення, органів та закладів виконання покарань, Управління державної охорони України тощо. Ці нормативні акти, як правило, існують у вигляді інструкцій, хоча в окремих сферах вони затверджені у вигляді положень та правил.
   Необхідно зазначити, що всім встановленим нормативними актами процедурам такого роду притаманні загальні риси. Так, обов'язковим у кожному випадку адміністративного оскарження є визначення таких основних складових, як предмет та підстави оскарження, терміни прийняття та вирішення поставлених у скарзі питань, порядок реєстрації та розгляду скарги, подання і розгляду повторної скарги, здійснення особистого прийому громадян, відповідальність за порушення існуючого порядку адміністративного оскарження та контроль за його дотриманням. Щоправда, кожна із зазначених складових процедури адміністративного оскарження по-різному реалізується у межах відповідних сфер.
   Розглянемо існуючий порядок адміністративного оскарження в окремих сферах з наголосом на характерних особливостях, притаманних саме відповідній сфері.
   Оскарження у сфері діяльності податкових органів
   Порядок адміністративного оскарження рішень та дій органів державної податкової служби (далі — податкові органи) регламентується законами України “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП).
   Згідно з нормами вищезазначених законів України прийнятий і діє підзаконний нормативний акт — Положення Про порядок розгляду звернень громадян в органах державної податкової служби1, затверджене наказом ДПА України від 27.02.2004 р. № 112, яке визначає детальний механізм здійснення адміністративного оскарження.
   Законом України “Про систему оподаткування” громадянам та іншим особам надане право оскаржувати рішення податкових органів та дії їх посадових осіб, а Законом України “Про державну податкову службу в Україні” — також бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб. Водночас Положенням “Про порядок розгляду звернень громадян в органах державної податкової служби” (далі — Положення) визначено, що кожна особа має право звертатися до органів державної податкової служби із зауваженнями і пропозиціями щодо діяльності податкових органів, заявою про сприяння реалізації своїх прав та інтересів чи скаргою на їх порушення. Оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, установлені законами України, можливо в адміністративному або в судовому порядку.
   Податкові органи розглядають скарги платників податків щодо:
   — визначення сум податкових зобов'язань;
   — узгодження операцій із заставленими активами платника податків;
   — узгодження плану реорганізації, продажу активів, що перебувають у податковій заставі;
   — застосування штрафних (фінансових) санкцій, арешту активів;
   — покладення відповідальності за погашення залишкового боргу платника податків на третю особу тощо.
   Особа, що оскаржує рішення податкового органу, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, і брати участь у перевірці поданої скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки; надавати додаткові матеріали або наполягати на їхньому запиті державною податковою адміністрацією, що розглядала скаргу; бути присутньою при розгляді скарги; користуватися послугами адвоката або уповноваженого представника, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку; одержати відповідь листом про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу про дотримання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом неправомірних рішень; відкликати або анулювати подану скаргу в будь-який час до ухвалення рішення по наслідках розгляду скарги.
   Державна податкова адміністрація при розгляді скарги платника податків перевіряє законність і обгрунтованість рішення (податкового повідомлення), що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:
   а) залишає рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, без змін, а скаргу (заяву) без задоволення;
   б) скасовує в певній частині рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і не задовольняє скаргу (заяву) платника податків в певній частині;
   в) скасовує рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і задовольняє скаргу (заяву) платника податків;
   г) приймає рішення про податковий компроміс. Особливістю процедури оскарження рішень та актів у податковій сфері є так званий податковий компроміс, який полягає у задоволенні частини скарги платника податків під зобов'язання останнього погодитися із залишком податкових зобов'язань, нарахованих податковим органом. Механізм застосування податкового компромісу в межах апеляційної процедури передбачено Порядком застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури (затвердженим наказом ДПА України від 26.04.2001 p.).
   Оскарження у сфері діяльності органів внутрушніх справ
   В органах внутрішніх справ діяльність з розгляду скарг грунтується на Законі України “Про міліцію”, Положенні про Міністерство внутрішніх справ України (затвердженому Указом Президента України від 17.10.2000 р.) і детально врегульована Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (затвердженою наказом МВС України від 10.06.1998 р.) (далі — Інструкція).
   Предметом оскарження можуть бути рішення, дії та бездіяльність посадових осіб та органів внутрішніх справ. Оскарженню підлягають рішення, дії (бездіяльність), внаслідок яких:
   — порушено права, свободи і законні інтереси громадянина (групи громадян);
   — створено перешкоди для здійснення громадянином його прав, свобод і законних інтересів;
   — незаконно притягнено органами внутрішніх справ того чи іншого громадянина до відповідальності.
   Особливістю Інструкції є те, що в ній визначено перелік скарг, які вважаються повторними. Хоча вони називаються повторними зверненнями, по суті, мають характер скарг. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допущені при вирішенні попереднього звернення.
   Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів внутрішніх справ, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву; брати участь у перевірці поданої скарги; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу; бути присутнім при розгляді скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарг.
   За результатами перевірки обставин за скаргою складається вмотивований висновок, який має містити об'єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим становищем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних.
   Скарга вважається вирішеною, якщо розглянуті всі поставлені питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді. Відповідь за результатами розгляду скарги в обов'язковому порядку дається тим органом, який її отримав і до компетенції якого належить розв'язання порушених питань.
   Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення.
   Отже, існуючий порядок адміністративного оскарження в органах внутрішніх справ більш деталізований та формалізований, ніж у податковій сфері. До того ж сфера суспільних відносин, охорона яких знаходиться в компетенції органів внутрішніх справ, значно ширша порівняно з податковими органами.
   Оскарження у сфері діяльності митних органів
   Крім вище згаданих законодавчих актів загального характеру, порядок розгляду скарг у митних органах регулюється відомчим нормативно-правовим актом — Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію прийому громадян у митних органах України (затвердженою наказом Державної митної служби України (на той час Державного митного комітету) від 23.04.1993 р.) (далі — Інструкція).
   Хоча дана Інструкція була прийнята ще до появи Закону України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 p., але відтоді не зазнала будь-яких змін. У ній невизначеним є як предмет захисту, так і предмет оскарження. Водночас в Інструкції передбачено поділ скарг на первинні та повторні. При цьому повторними вважаються листи, що надійшли від однієї і тієї ж особи і з того ж питання, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням; б) повідомляється про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження минув установлений законодавством термін розгляду; в) вказується на неповернення оригіналів документів, що були додані до звернення.
   Скарги громадян розглядаються по суті протягом місяця з дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, — 15 днів.
   Загалом процедура адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів митної служби має усталений характер. Особливістю даного порядку є норми щодо забезпечення перекладу скарг осіб з іноземної мови. Серед недоліків необхідно відзначити невизначеність предмета захисту і предмета оскарження.