§ 2. Управління: загальне поняття і соціальна природа

   Загальне поняття управління  та його види
   Термін “управління” завдяки полісемантичності сучасної мови використовується у різних значеннях.
   Управлінські аспекти виявляються у фізичних, хімічних, біологічних явищах, технологічних і політичних процесах, цей термін використовується для опису взаємодії різноманітних сил у Всесвіті.
   У найбільш загальному розумінні “управління” використовується як родове поняття, що характеризує впорядкування взаємозв'язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства чи самої людини.
   Впорядкування взаємозв'язків між елементами будь-якої системи є необхідною умовою її функціонування і досягається за допомогою двох основних способів — саморегуляції та управління. Саморегуляція здійснюється без застосування зовнішніх сил, завдяки програмі, закладеній природою, на основі її об'єктивних, незалежних від людської свідомості закономірностей.
   На відміну від саморегуляції управління завжди передбачає свідоме, вольове втручання людини і здійснюється у системах “людина — природа”, “людина — техніка”, “людина — людина” тощо. Взагалі будь-яка механічна, природна або біологічна система, будь-яке явище природи набувають значення для людини тільки при співвіднесенні з потребами, інтересами і цілями її життєдіяльності. Тому управління у власному розумінні починається тоді, коли в якихось явищах і процесах мають місце свідомі засади, інтереси, цілі та воля, енергія і дії людини.
   Залежно від об'єкта, управління яким здійснюється, тобто керованого об'єкта, виділяють технічне, біологічне, соціальне (суспільне) управління.
   Об'єктом технічного управління виступають різноманітні машини, механізми, прилади, тобто предмети матеріального світу, створені самою людиною і призначені для розширення її можливостей у пізнанні світу, забезпечення власної життєдіяльності.
   Об'єктом біологічного управління є елементи живої природи, рослинний і тваринний світ. Результатом біологічного управління є створення нових сортів рослин і порід тварин, отримання сировини, продуктів рослинного і тваринного походження, за допомогою яких забезпечується фізіологічне існування людини.
   При цьому і технічне, і біологічне управління здійснюється у загальних рамках управління в суспільстві. Це пояснюється тим, що існування людських спільнот в умовах обмеженості природних ресурсів породжує потреби створення і використання відповідних засобів - транспорту, зв'язку, будівництва, а також нових біологічних систем, призначених для забезпечення населення насамперед продуктами харчування. Тобто організація життєдіяльності суспільства в цілому зумовлює необхідність здійснення технічного і біологічного управління.
   Принципова відмінність соціального (суспільного) управління полягає в тому, що тут і суб'єктами, котрі управляють, тобто керуючими суб'єктами, і об'єктами, щодо яких здійснюється управління, тобто керованими об'єктами, виступають люди та їх спільноти. Звідси і назва такого управління — соціальне (суспільне), що свідчить про цілковиту належність цього явища до суспільства в цілому, його окремих частин та утворень — соціумів.
   Соціальне управління належить до явищ, що виникли і розвивалися протягом всієї історії людства. Воно створене людьми з метою свідомої саморегуляції своєї життєдіяльності й посідає у забезпеченні їх потреб та інтересів таке ж важливе значення, як і основні суспільні інститути — держава, право, мораль, власність тощо.
   Соціальне управління та його зміст
   Соціальне управління існує в рамках взаємодії людей, і саме через нього формуються зв'язки між окремими суб'єктами, зрештою колективне і суспільне життя в цілому. Предметами соціального управління можуть бути різноманітні матеріальні речі, духовні цінності, технічні засоби, технологічні процеси, але сторонами у відносинах управління можуть бути тільки люди. В соціальному управлінні все походить від людини й орієнтовано на людину.
   Необхідність в управлінні існує в будь-якій людській спільноті — від маленького колективу до суспільства в цілому. Без цього настають безлад і хаос. Соціальне управління є найважливішім інститутом самозбереження і постійного відновлення суспільного життя.
   Сутність управління виявляється у діяльності, яка за своїм змістом є впливом на волю і поведінку людей, їх взаємовідносини і спільні дії.
   Водночас зазначений вплив не виникає сам по собі. Рушійною силою управління виступають інтелект і воля людини. А тому цей вплив містить елемент цілевстановлення, тобто визначення напрямів спільної діяльності, її проміжних і кінцевих результатів, заради досягнення яких і здійснюється управлінський вплив.
   Власне кажучи, і особисте, і колективне життя людини розумної складається з постійного визначення цілей і розв'язання завдань задля їх досягнення. Ці цілі зумовлені надзвичайно широким спектром людських потреб — від найпростіших, пов'язаних із забезпеченням існування людини як біологічного виду, до найвищих, інтелектуальних, пов'язаних з пізнанням і перетворенням природи і суспільства.
   У соціальному управлінні цілевстановлення супроводжується практичною цілеспрямованістю. На відміну від інших інтелектуальних сфер цілі в управлінні тісно пов'язані з потребами практики. Вони за своєю суттю є завданнями, а останні формулюються з урахуванням реальних можливостей — наявних матеріальних, організаційних, фінансових та інших ресурсів. Складність управлінського цілевстановлення полягає в тому, що серед величезної кількості можливих цілей необхідно відібрати такі, які можуть бути практично реалізовані. Інакше управління просто втрачає свій сенс.
   Як вже відзначалося, управління необхідне там і тоді, де і коли виникає потреба в об'єднанні дій певної кількості людей заради досягнення спільної мети. Кожна людина сама керує своїми вчинками, але для того, щоб група людей здійснила певні узгоджені дії, необхідно визначити спільні цілі, шляхи їх реалізації і спрямувати на їх досягнення поведінку кожного члена спільноти. В цьому полягає організуюча спрямованість управління.
   Організовувати — означає розподіляти людей у просторі та за функціями, забезпечувати їх місцями роботи і засобами праці, налагоджувати їх взаємодію та взаємообмін у праці й суспільному житті, розширювати їхні творчі можливості шляхом узгодження і концентрації їх зусиль. Завдяки цьому організація (а точніше, організовування) розширяє можливості людей, надає сукупності людей якостей системи, де ця сукупність досягає результатів, котрі не під силу кожній окремій людині.
   Надаючи кожному суспільному процесу певні цілі, організуючи в ньому взаємодію людей, управління одночасно покликане конкретно регулювати поведінку і відносини учасників цього процесу. В суспільстві діє величезна кількість соціальних норм, які спрямовують та орієнтують, мотивують та оцінюють поведінку і діяльність людей. Традиції і звичаї, право й мораль, релігійні, технічні, корпоративні та багато інших норм виступають як регулятори, які допомагають раціонально організовувати суспільне життя.
   Відтак у ході управління здійснюється регулювання, за якого та чи інша соціальна норма не тільки проголошується, а й втілюється у життя, застосовується при вирішенні поставлених цілей, набуває предметного характеру.
   Отже, соціальне управління можна визначити як здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб. Соціальне управління як складне, багатоаспектне явище дає широкі можливості для класифікації видів управління, що становлять його зміст. Зокрема, найпоширенішою класифікацією видів соціального управління виступає виокремлення за ознакою характеру діяльності суб'єктів управління таких видів:
   а) державне управління (суб'єкт управління — держава, її органи);
   б) самоврядне, або муніципальне управління (суб'єкт управління — органи місцевого самоврядування);
   в) громадське управління (суб'єкт управління — органи громадських організацій), інших об'єднань громадян;
   г)  корпоративне управління (суб'єкт управління — органи господарських товариств та об'єднань підприємств);
   Державне управління є одним з основних видів управління в суспільстві.