2.2. Структура методології теорії держави і права

   Питання структури методології теорії держави і права різними вченими вирішуються по-різному. Основна відмінність у поглядах стосується класифікації методів теорії держави і права, а також інших складових методології. Представлена структура методології може відрізнятись від матеріалів інших підручників і наукових праць, що свідчить про складність цієї проблеми. Але, незважаючи на це, в сучасній науці майже всі вчені поділяють погляди на основні підходи, принципи і сутність методів теорії держави і права.
   Пропонована структура методології теорії держави і права включає в себе такі складові елементи, як філософські підходи, методологічні принципи, логічні прийоми, методи.
   Філософські підходи. Всі об’єктивні явища навколишньої дійсності, в тому числі держава і право, можуть бути пізнані, досліджені, проаналізовані. У філософії розрізняють два рівні, два підходи у пізнанні об’єктивної дійсності. Емпіричний підхід базується на безпосередньому вивченні об’єкта, спирається на дані спостереження і експерименту. Раціональний підхід передбачає вивчення вже не самого об’єкта, а абстрактних уявлень про нього, його закономірностей і взаємозв’язків з реальністю. Вивчення держави і права так само спирається на спостереження, узагальнення і виявлення закономірностей їх виникнення, розвитку і функціонування.
   Методологічні принципи. В методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи. Вони являють собою вихідні оціночні установки. З метою отримання об’єктивних знань, повноцінної наукової інформації необхідно використовувати цілий ряд наукових принципів. Серед них слід виділити принцип всебічності дослідження держави і права, принцип історизму, принцип комплексності.
   Основне значення принципу всебічності полягає в тому, що державно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв’язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою та ін. Принцип історизму в дослідженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їх нинішній стан, а й з позицій минулого і передбачення їх майбутнього. Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичної точки зору, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук — філософії, соціології, політології, економічної теорії.
   Логічні прийоми у структурі методології займають особливе місце. Вони являють собою певні операції, засновані на законах логіки, які застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ, відображають вимоги зв’язаного, послідовного, переконливого і точного викладення думок, що в юридичній науці та практиці має неабияке значення. Серед основних прийомів логічного мислення є аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення; класифікація та деякі інші.
   Аналіз і синтез являють собою процеси уявного або фактичного розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових. Індукція — це інтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремого до загального. Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового. Узагальнення — уявний перехід від одних, окремих думок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов’язаний з процесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння. Класифікація — розбиття множини об’єктів на певні підкласи на основі певних ознак.
   Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.
   У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діалектика різних ідей, їх розвиток.
   Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв’язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його.
   До загальних законів діалектики належать:
   - закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп’ютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів);
   - закон єдності й боротьби протилежностей (єдність і протилежність прав і обов’язків, централізація і децентралізація державної влади);
   - закон заперечення заперечення (у нашій державно-правовій системі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою).
   Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.
   Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явищ. Основними елементами держави є органи державної влади, а права — правові норми.
   Системний і структурний методи нерозривно пов’язані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов’язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозв’язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами).
   Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу пов’язана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.
   Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов’язкове для об’єктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.
   Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зрушення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об’єктивних результатів.
   Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об’єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, взаємозв’язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (пошук відмінностей).
   Метод моделювання — це метод дослідження об’єктів на їх моделях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існують для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.
   З методом моделювання тісно пов’язаний експериментальний метод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Експеримент як одна з форм практики виконує функцію критерію істинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки опти-мізації управління суспільством.
   Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.
   Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб’єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.
   Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інститутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефективності правового регулювання. Вчені, які користуються цим методом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв’ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.
   Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спостережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (наприклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тенденції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливістю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він застосовується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю.
   Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кібернетичними, математичними тощо.
   Спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.
   Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє простежити взаємозв’язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, визначенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з’ясування їх суті, змісту та волі законодавця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв’язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.
   Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-наукового порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних правових систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних державах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.
   Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об’єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення державно-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії держави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосовується, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.
   Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироблення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.
   Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм притаманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдосконалюються, розвиваються, з’являються нові методи, раніше не відомі в юриспруденції (наприклад, у зв’язку з розвитком комп’ютерних технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп’ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства).

   Запитання і завдання для самоконтролю
   1. Яке значення має методологія у вивченні держави і права?
   2. Яким чином пов’язаний предмет і метод теорії держави і права?
   3. Що дає теорії держави і права використання наукових методів інших наук?
   4. Які ви знаєте спеціально-юридичні методи і в яких дослідженнях вони використовуються?