2.5. Кримінологічні погляди в епоху Середньовіччя

   Епоха Середньовіччя характеризується пануванням церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли у зв'язку з неможливістю вільно викладати свої переконання та критично ставитися до досягнутого. Панівним стало вчення, що все дано людині зверху, а в основі злочину лежить або зла воля, або злий дух, що вселився в неї.
   Водночас, слід звернути увагу на погляди Фоми Аквінського (1225-1274), на думку котрого добропорядні особи взмозі регулювати свою поведінку, орієнтуючись на закон природний. Загроза ж покарання необхідна для осіб, які не підлягають переконанню12. Цікаві роздуми Томи Аквінського про особливий вид злочинності - злочинність влади. Вплив на цю злочинність на основі законів, головним гарантом яких є влада заможних, дуже складний. Залишається лише вжити рішучих заходів: якщо монарх, носій усієї повноти влади, порушує свої священні обов'язки перед Богом і народом, то його можна усунути насильно. У людей немає іншого вибору, адже монарх стоїть над законами, та їм не підкоряється.
   Реформатори церкви - Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564), — заперечуючи християнські постулати аскетизму та борючись з користю та корисливістю, сприяли загостренню конфлікту між багатими та бідними. У країнах протестантизму (Англії, Швеції, Данії та ін.) були прийняті суворі закони проти збіднілих громадян (жебраків, бродяг). У цих країнах одного факту бідності було достатньо для того, щоби потрапити на шибеницю: бродяг вішали надзвичайно багато.
   Середньовічна практика боротьби зі злочинністю мала досить похмурий характер, однак елементи теоретичних вишукувань, вироблених її ідеологами, й донині можна виявити в основі практики впливу на злочинність. До таких належать:
   - розгляд злочинності як прояву зла;
   - учення про свободу волі як основу каральної практики;
   - концепція особливого внутрішнього та зовнішнього станів злочинців і можливості ранньої їх діагностики.
   До кінця XV ст. кримінально-правові науки перебували в повній залежності від церкви, але пізніше поступово утворився світський стан юристів, зокрема й криміналістів. Однак криміналісти переважно мали тоді вузькопрактичну мету, давали для потреб практики систематизований матеріал, але не прагнули піднятися над цією практикою, осмислити її, віднайти для неї свіжі ідеї, нові напрямки. Отже, цей період оцінювався як повний занепад кримінально-політичних ідей, відсутність якого-небудь кроку вперед у цьому аспекті порівняно зі стародавнім світом.