Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених

   Праця засуджених є необхідною передумовою ефективного використання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки. Згідно зі ст. 49 ВТК, кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ має забезпечити залучення засуджених до суспільно-корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності.
   Праця засуджених має свої функції:
   - виховну (праця засуджених є одним з основних засобів їх виправлення і перевиховання, в ній формується їх особистість);
   - економічну (засуджені працюють на себе і на суспільство, членами якого вони є);
   - соціальну (створення умов для засуджених для нормального вступу в життя після звільнення);
   - оздоровчу (збереження здоров'я засуджених, оскільки бездіяльність не тільки калічить людину, а й веде її до повної деградації).
   Праця засуджених має свої специфічні особливості, які визначаються контингентом УВП, їх специфічним правовим становищем, поставленими перед УВП завданнями. Ці особливості полягають у такому:
   1. Праця засуджених здійснюється в умовах режиму відбування покарання, а це означає, що обов'язок працювати набирає категоричнішої форми, знижує роль волевиявлення засудженого і посилює значення примусу в інтересах виконання кожним працездатним засудженим цього обов'язку. Сам процес праці не передбачає кару засудженого але в умовах праці такі елементи присутні.
   2. Обмеження у сфері волевиявлення закріплюються нормами кримінально-виконавчого права.
   3. Фактичні умови праці засуджених відрізняються від умов праці вільних громадян.
   4. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах ВТУ. В окремих випадках засуджені можуть залучатися до праці на підприємствах інших відомств, при умові забезпечення надійної їх охорони та ізоляції. Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми (виконують тільки господарські роботи).
   5. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ і, зокрема:
   - в управліннях (відділах) Державного департаменту з питань виконання покарань;
   - на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, з радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів), продавцями, бухгалтерами, касирами, завідуючими харчовими та речовими складами тощо.
   6. Праця засуджених повинна бути суспільне корисною, а не беззмістовною. Взагалі, вся виробничо-господарська діяльність виправно-трудової установи мусить підпорядковуватися основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.
   Праця засуджених організується у відповідності з певними принципами. Це ті ідеї, що характеризують організацію праці і виражають особливості цієї категорії осіб. Загальними принципами є законність, гуманізм, індивідуалізація праці.
   Існують ще й спеціальні принципи: обов'язкова праця та право засудженого на працю, оплата праці залежно від її кількості та якості, обов'язок дотримуватися дисципліни праці, охорона безпеки праці і поєднання праці з професійним навчанням.
   Законність. Засуджений, як співучасник трудового процесу, є суб'єктом відносин, що регулюються нормами трудового права (виправно-трудового). Цих норм повинні дотримуватися як засуджені, так і адміністрація установи. Вживаються заходи примусу до тих, хто не хоче працювати. Здійснюється контроль за законністю діянь — відомчий, прокурорський, громадський.
   Гуманізм. У виправно-трудових установах здійснюється охорона трудових прав засуджених, дотримуються техніка безпеки, виробнича санітарія, охороняється праця жінок, матерів-годувальниць тощо.
   Індивідуалізація праці. У колоніях-поселеннях засуджені працюють на посадах експедиторів, водіїв тощо. У тюрмах — лише на території тюрми.
   Спеціальні принципи. Обов'язок працювати та право на одержання праці означає:
   - кожний засуджений зобов'язаний працювати за призначенням адміністрації;
   - адміністрація повинна кожного забезпечити роботою. Для цього організується власне виробництво, або надається робота на інших підприємствах;
   - позитивний результат праці досягається як заходами заохочення за добросовісну роботу, так і заходами примушення до недбалих.
   До обмежень щодо умов праці засуджених належать:
   - незалік часу праці засудженого в загальний трудовий стаж;
   - відсутність трудових відпусток;
   - неможливість вступати добровільно у трудові відношення;
   - неможливість вибору характеру і виду роботи;
   - неможливість добровільного припинення роботи;
   - безготівкові розрахунки за результати роботи;
   - відсутність виплат в порядку соціального страхування, хоча праця засуджених, як і всіх громадян, охороняється законом.
   Правове регулювання праці засуджених. Праця засуджених регулюється законодавством України про працю і спеціальними нормами виправно-трудового права. Нормами трудового права регулюються всі відносини, які пов'язані із забезпеченням охорони праці, дотриманням техніки безпеки та виробничої санітарії. Контроль за технікою безпеки здійснюють інженери з техніки безпеки виробництва.
   Кожний засуджений, який прибуває в установу виконання покарань, проходить спеціальний інструктаж або навчання з техніки безпеки. Це записується в спеціальному журналі і контрольній картці засудженого. Організується на виробництві пропаганда з техніки безпеки: вивішуються плакати, інструкції, попереджувальні надписи тощо. Щороку у виправно-трудових установах проводиться огляд стану техніки безпеки. В них беруть участь представники адміністрації, члени наглядової комісії та члени секції з охорони праці ради колективу установи. Засудженим, які працюють із шкідливими умовами праці, безоплатно видається спецодяг, взуття та інші засоби захисту. Виробничі приміщення обладнуються вентиляційними установками, де підтримується певна температура. Верстати, агрегати, трансформатори забезпечуються огороджувальними пристроями. У святкові дні засуджені звільняються від праці.
   На неповнолітніх поширюються норми трудового права, що регламентують робочий час — не більше 36 годин на тиждень (16—18 років), та 24 години — для 14—16-літніх. Забороняється використовувати неповнолітніх на нічних і надурочних роботах. Жінки не можуть залучатися до важкої праці та праці з шкідливими умовами. На них поширюються правила охорони праці вагітних жінок і матерів-годувальниць.
   Оплата праці засуджених. Згідно зі ст. 52 ВТК, праця засуджених оплачується у відповідності з її кількістю та якістю відповідно до норм і розцінок, які діють у народному господарстві.
   У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватись незалежно від усіх відрахувань не менш як десять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, — не менш як 25 відсотків нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як 45 відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
   Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання поза колонією, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як 50 відсотків загальної суми заробітку.
   Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менший від мінімального розміру заробітної плати.
   Відповідно до ст. 53 ВТК України, засуджені, які відбувають покарання у виправно-трудових установах і тюрмах, з нарахованого їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Після відшкодування цих витрат з нарахованого заробітку або іншого доходу пронадяться відрахування за виконавчими листами та іншими документами в порядку, встановленому ст. 374 Цивільно-процесуального кодексу України. Як виняток з цього правила, аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і відраховуються до відшкодування цих витрат. Відрахування із заробітку або з іншого доходу, нарахованого засудженим, провадиться з дотриманням такої черговості: прибутковий податок; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг; за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
   Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, безплатно надаються харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги.
   Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт по благоустрою місць позбавлення волі і прилеглих до них територій, а також по поліпшенню культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, у неробочий час і не більш як на дві години на день.
   Засуджені зобов'язані додержуватися трудової дисципліни, тобто режиму робочого дня, сумлінно працювати, дотримуватися техніки безпеки. За порушення настає дисциплінарна відповідальність. Безпека праці забезпечується відповідно до законів України про працю без будь-яких винятків. По можливості, засуджені працюють за спеціальністю. У кого її немає, може придбати її через систему профтехосвіти. Використання праці засуджених на підприємствах виправно-трудових установ — найзмістовніша форма їх трудового виховання. Адміністрація ВТУ укладає договір з адміністрацією підприємства, зобов'язується дати певну кількість робітників, підтримувати дисципліну тощо. Друга сторона повинна забезпечити засуджених роботою, обладнанням, матеріалами, організувати безпеку праці.
   Первинним виробничим колективом у виправно-трудовій установі є бригада. Як правило, бригади комплектуються із засуджених однієї спеціальності. Ці засуджені проживають в одній жилій секції. Бригадир призначається наказом начальника установи з числа засуджених, які стали на шлях виправлення. Бригадир не тільки керує виробничою діяльністю бригади, а й несе відповідальність за стан дисципліни членів бригади. Він зобов'язаний вести облік виходу на роботу, перевіряти правильність заповнення нарядів, нараховувати заробітну плату, не допускати простоїв у праці, надавати допомогу відстаючим, слідкувати за дотриманням техніки безпеки тощо. Бригадир безпосередньо підлеглий начальникові соціально-психологічного відділення, який є основним структурним підрозділом колонії. Відповідно до ст. 51 ВТК України особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством.