Підстави і порядок переведення засуджених в установах виконання покарань

   Згідно із ст. 22 ВТК, засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній УВП. У цій нормі закріплений один з важливих принципів виконання і відбування покарання, який сприяє більш успішному виправленню засудженого. У той же час життя засвідчує, що є випадки, коли переведення засуджених об'єктивно необхідні.
   Переведення засуджених з однієї установи до іншої того ж виду режиму допускається:
   - у випадку хвороби засудженого;
   - при суттєвій зміні обсягу чи характеру роботи, яку виконують засуджені;
   - при наявності інших виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в даній установі.
   Винятковими обставинами, що перешкоджають подальшому триманню засудженого в даній установі, визнаються:
   - реорганізація, ліквідація установи або зміна її виду режиму;
   - роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі як підсудні, свідки та потерпілі;
   - проведення оперативно-режимних і профілактичних заходів;
   - захист осіб, які надавали допомогу в боротьбі зі злочинністю та підтримці належного порядку в установах, від злочинних посягань з боку інших засуджених.
   Переведення засуджених з одних УВП до інших того ж виду режиму можуть бути здійснені:
   - між установами, розташованими в одній області, з санкції керівництва Управління (відділу) Державного департаменту з питань виконання покарань області;
   - між установами різних областей з санкції керівництва Державного департаменту з питань виконання покарань;
   - між установами України й інших держав СНД з санкції керівництва Державного департаменту з питань виконання покарань при наявності згоди іншої держави.
   Переведення засуджених у випадку потреби роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі, і захисту осіб, які надавали допомогу адміністрації УВП, від злочинних посягань з боку інших засуджених можуть здійснюватися лише на підставі мотивованого висновку, затвердженого керівництвом ДДУПВП, управління (відділу) ДДУПВП відповідної області.
   Заява про переведення засудженого з УВП однієї області до установи іншої розглядається управлінням (відділом) ДДУПВП області, де розміщується установа. Заява (клопотання самого засудженого чи його родичів) разом з довідкою-характеристикою засудженого, думкою адміністрації з приводу цього прохання та довідкою про стан його здоров'я та іншими документами надсилається в управління (відділ) ДДУПВП тієї області, перевести куди просить заявник. Одержавши ці документи, управління (відділ) ДДУПВП цієї області розглядає їх, приймає рішення, про що повідомляє управління (відділ) ДДУПВП за місцем відбуття покарання засудженого. Якщо в прийомі засудженого відмовлено, це повинно бути вмотивовано.
   При умові згоди на прийом У(В)ДДУПВП області, яка приймає засудженого, надсилає свою згоду і всі інші документи в ДДУПВП, де це питання розглядається на засіданні спеціальної комісії. Засуджені, які переведені до установи за вказівками ДЦУПВП, не можуть бути вдруге переведені до іншої установи без його дозволу.
   Повернення засудженого до попереднього місця покарання у зв'язку з порушенням умов наряду дозволяється тільки органам, які дали наряд. За самовільне повернення засуджених винні посадові особи несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність.
   Поряд з переводами засуджених з одних УВП в інші того ж виду режиму, на практиці нерідко виникає потреба переводу засуджених із УВП до слідчих ізоляторів у розпорядження судових і слідчих органів. Відповідно до ст. 25 ВТК, переведення засуджених з УВП до СІЗО допускається:
   - у зв'язку з розглядом справи в суді (за ухвалою суду — на час розгляду справи);
   - у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою (з санкції прокурора — до 2, 4, 6 місяців).
   Підставою для конвоювання з УВП і тримання засуджених в СІЗО є мотивована постанова, яка затверджена:
   - в органах МВС — відповідним начальником управління (відділу) МВС України, начальником ГУ, УМВС області, санкціонована відповідним прокурором;
   - в органах прокуратури — відповідним начальником управління, відділу Генеральної прокуратури, прокуратури області.
   Постанови органів МВС і прокуратури, а також ухвали судів на конвоювання надсилаються у двох примірниках безпосередньо за місцем тримання засуджених. Один примірник є підставою для видачі засудженого конвою і залишається в установі, а другий додається до особової справи засудженого і є підставою для передачі та тримання засудженого в пункті призначення (СІЗО). Адміністрація УВП при отриманні документа на конвоювання засудженого негайно відправляє його до пункту призначення. Конвоювання засудженого під конвоєм працівників міліції дозволяється при наявності належно оформлених документів та письмового розпорядження керівництва ГУ, УМВС області за місцем розташування установи, де відбуває покарання засуджений.
   У тих випадках, коли відправити засудженого у зазначений строк з будь-яких причин неможливо, про це негайно повідомляється орган дізнання, слідства, прокуратури чи суду, у розпорядження яких треба було доставити засудженого, та командир конвойної частини, від якої був виділений конвой.
   У надзвичайних випадках, коли потрібно терміново вивезти засуджених з установи, дозволяється за погодженням з МВС України (ДДУПВП) етапування груп або поодиноких осіб не за особовими справами, а за алфавітними картками з фотокартками та підписом начальника відділу спецобліку установи.
   У випадках особливої терміновості або при неможливості використання інших засобів пересування і на великі відстані допускається конвоювання літаком у строки, з'ясовані з підприємствами цивільної авіації. Таке конвоювання провадиться з дозволу міністра внутрішніх справ (директора ДДУПВП), командира конвойної частини.
   Про етапування засудженого відділ спецобліку ставить до відома відповідні відділи та служби установи, які обов'язково повинні прилучити до особової справи такі документи:
   - фінансову довідку (або документ, що її замінює) і виконавчі листи;
   - медичну картку, а в необхідних випадках й інші медичні документи (історію хвороби, довідку про аналізи і т. ін.);
   - арматурну книжку та арматурні відомості на речове забезпечення;
   - документи про загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;
   - зошит індивідуальної роботи із засудженим та його характеристику;
   - довідку оперативного відділу;
   - картку обліку побачень, приймання посилок, передач і бандеролей.
   У разі непредставлення перерахованих документів засуджений не етапується, про що доповідається начальнику установи. Особова справа етапованого вкладається у конверт, на клапані якого проставляється мастична печатка. На конверт наклеюється довідка з особової справи з пізнавальною фотокарткою засудженого.
   На всіх засуджених, які підлягають етапуванню, складається попутний список у трьох примірниках, один з яких разом з особовими справами передається начальнику варти, другий з розпискою залишається у відділі спецобліку, а третій передається в бухгалтерію для перерахування грошей.
   Співробітникам кримінально-виконавчої системи питання направлення, прийому, розміщення і переведення засуджених особливо актуальні, оскільки практично діяльність усіх відділів і служб УВП тісно пов'язана саме з цими процесами. Засуджені, як правило, вже з перших хвилин перебування в УВП намагаються з'ясувати, як тут організований режим, і на підставі цього формують свою лінію поведінки. Частина з них, використовуючи послаблення вимогливості, схиляється до порушень режиму, інші намагаються добитися для себе "привілеїв" шляхом силового тиску на засуджених і навіть на адміністрацію, частина з них буде намагатися добитися необгрунтованого переведення в інші установи. Тому із самого початку прибуття до УВП усі засуджені повинні відчувати, що в установі існує суворий правопорядок, а будь-які неправомірні дії негайно і рішуче припиняються.