Правова природа, підстави і порядок застосування попереднього ув'язнення під варту

   У попередніх главах були викладені необхідні відомості, які дозволяють дати загальну характеристику виконання покарання, і насамперед такого його виду, як позбавлення волі, а також усвідомити загальні цілі покарання.
   Попереднє ув'язнення під варту здійснює особливий правовий інститут, близький до покарання у вигляді позбавлення волі, який запозичує деякої риси позбавлення волі, особливо при виконанні останнього.
   Проте інститут попереднього ув'язнення не став предметом докладного всебічного розгляду в літературі з кримінально-виконавчого права. Та й у дореволюційній пенітенціарній літературі цей інститут не одержав серйозного висвітлення. Так, в "Очерках тюрьмоведения" С. В. Познишева попередньому ув'язненню приділяється один параграф, який вмістився на одній сторінці.
   У підручниках з виправно-трудового права, що побачили світ у 1966—1983 рр., подібні розділи взагалі були відсутні. Трохи докладніше в ті часи спинявся на виконанні попереднього ув'язнення під варту М. О. Стручков.
   Проте дана проблема важлива, оскільки і для закону, і для практики, і для науки не байдуже, які умови існують у місцях попереднього ув'язнення, де утримуються особи, ще не визнані винними у вчиненні злочину вироком, який вступив у законну силу.
   Виступаючи проти однакового поводження з особами, ізольованими в силу запобіжного заходу, і засудженими до позбавлення волі, автори посібника вважають, що місця попереднього ув'язнення обов'язково мають бути відділені від місць позбавлення волі, а ув'язнені повинні піддаватися зовсім іншому режиму, ніж засуджені до позбавлення волі.
   Про особливий режим у місцях попереднього ув'язнення вказується і в міжнародних документах. Наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими вказують, що підслідні ув'язнені вважаються невинними і з ними варто поводитися відповідно. За умови дотримання законоположень, що стосуються свободи особи або процедури поводження з підслідними ув'язненими, до цих ув'язнених варто застосовувати особливий режим (п. 2, 3 Правила 84).
   Отже, попереднє ув'язнення під варту є однією з форм позбавлення волі і являє собою примусову ізоляцію громадянина у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством в спеціально призначених для цього установах. Воно носить тимчасовий характер і застосовується щодо обвинувачуваного, підсудного, підозрюваного у скоєнні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також засудженого, стосовно якого вирок не вступив у законну силу.
   Попереднє взяття під варту є найсуворішим запобіжним заходом. Обвинувачуваний, а в деяких випадках і підозрюваний береться під варту лише тоді, коли ніякий інший захід, передбачений законом, не може забезпечити припинення злочинної діяльності, належної ізоляції небезпечного злочинця.
   Попереднє взяття під варту як запобіжний захід має процесуальний характер, тобто є засобом примушення людини. Від покарання у вигляді позбавлення волі попереднє взяття під варту відрізняється метою, з якою воно призначене. Якщо позбавлення волі як захід покарання є не тільки карою за вчинений злочин, а й засобом виправлення засуджених, то взяття під варту застосовується для того, щоб обвинувачуваний не міг ухилитися від слідства і суду, перешкодити встановленню істини, вчинити новий злочин.
   Відповідно до Конституції, громадянам гарантується недоторканність особи, і ніхто не може бути заарештований без судового рішення або санкції прокурора. Тому, згідно із законодавством України, при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потрібно мати підстави для обрання саме такого заходу. Це рішення мусить бути законним і обгрунтованим.
   За ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення", взяття під варту застосовується до таких осіб:
   1) обвинувачуваного, тобто особи, стосовно якої винесена постанова про притягнення як обвинувачуваного у вчиненні злочину;
   2) підсудного, тобто особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності і передана суду;
   3) підозрюваного у вчиненні злочину, стосовно якого має бути призначене покарання;
   4) засудженого — до вступу вироку в законну силу.
   Відповідно до ст. З цього Закону, попереднє взяття під варту як запобіжний захід застосовується лише судом. Тому підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України.
   Це рішення має бути прийняте тільки по кримінальній справі й виражене у певній кримінально-процесуальній формі: постанови, ухвали, вироку.
   Постанова, ухвала про взяття під варту мають бути мотивовані, повинні містити вказівки про злочин (злочини), в яких обвинувачується або підозрюється певна особа, і мати підставу про вибір саме цього запобіжного заходу. У них повинні бути вказані місце і час їх винесення конкретним судом, по якій кримінальній справі, а також стосовно якої особи остання винесена (повні анкетні дані). Документ має бути підписаний відповідною посадовою особою і скріплений печаткою.
   Особі, взятій під варту до винесення обвинувачення, має бути надано не більше 10 діб для ознайомлення з матеріалами справи. Якщо в цей термін обвинувачення не буде висунуте, запобіжний захід відміняється, і особа мусить бути звільнена.
   Згідно зі ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення", установами для утримання осіб, щодо яких обрано запобіжний захід — взяття під варту, є слідчі ізолятори Департаменту з питань виконання покарань України і Служби безпеки України, а також тюрми, що виконують функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового утримання або на гауптвахті.
   Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, вони, за постановою особи, яка проводить розслідування, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової установи чи на гауптвахті.
   У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, законодавством передбачений довший термін утримання, але не більше 30 діб.
   Військові, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, можуть утримуватися на гауптвахті, але не більше 20 діб, у виняткових випадках — весь час протягом проведення слідства.