Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання

   Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законодавства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. При цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим майном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний юридичний обов'язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов'язане із значними обмеженнями його свободи, що об'єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспільства.
   Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специфічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суворо визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає правомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної форми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, забезпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді позбавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обгрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що виконують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочинець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, набув нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додаткових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ряду прав.
   Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наділяється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого вироком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при позбавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.
   До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудженого особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою проявляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється.
   Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов'язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціальних зв'язків і функцій.
   Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій засуджених, порядок їх спілкування в межах однієї УВП. Тому засуджений до позбавлення волі, оскільки він постійно перебуває в умовах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спосіб життя, який відрізняється від життя на волі.
   У літературі зустрічаються різні терміни, які характеризують цей елемент позбавлення волі: "ізоляція від суспільства", "ізоляція від зовнішнього світу". Однак ці терміни умовні. Термін "ізоляція від зовнішнього світу" невдало виражає характер і зміст позбавлення волі. Повна (абсолютна) ізоляція від зовнішнього світу не застосовується. Про таку ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, якщо засуджений втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом, своїми близькими.
   Термін "ізоляція від суспільства" точніше відображає сутність позбавлення волі. Засуджені, перебуваючи в УВП, мають право на побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, їм дозволяється дивитися кінофільми, слухати радіопередачі, читати книги, газети, спілкуватися з вільнонайманим персоналом, представниками громадських організацій і трудових колективів. Крім цього, деяким категоріям засуджених за певних умов можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі.
   Позбавлення волі як кримінальне покарання характеризує спеціальний каральний режим, який встановлюється в УВП, і постійний нагляд за його виконанням засудженими, а також можливість застосування до осіб, які порушують вимоги режиму, примусових заходів.
   Важливим елементом кари є залякуючий вплив позбавлення волі, який виражається в самому факті осуду, винесенні вироку судом від імені держави і залежить від тривалості строку позбавлення волі, виду УВП. Позбавлення волі впливає як на суспільну психологію, так і на психіку злочинця. Репресивність позбавлення волі акумулює в собі такі риси і властивості, які сприяють розвитку в суспільстві негативного ставлення до злочинця, спричиняють обурення з приводу злочинних дій.
   Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді позбавлення волі тягне за собою зміну ставлення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспільством з метою привести його до визнання аморальності своєї протиправної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціалізації).
   До каральних елементів покарання у вигляді позбавлення волі варто віднести і стан судимості, який тягне за собою певні обмеження суспільного характеру, а також кримінально-правові наслідки. Судимість погашається або знімається за підставами, встановленими законом.
   Розглядаючи поняття "позбавлення волі", потрібно визначити сутність і зміст цього виду покарання. Під сутністю звичайно розуміється те головне, що характеризує предмети, їх внутрішню найважливішу сторону, їх основу, глибинні процеси, що відбуваються в них, а під змістом — те, що розкриває сутність. Сутність покарання у вигляді позбавлення волі виражається в карі, а різні елементи кари, про які вже йшлося, і є його змістом.
   Як відомо, кара найяскравіше проявляється в режимі відбування покарання. Режим не тільки конкретизує зміст покарання, а й є регулятором його каральної сили, і тому виступає основним критерієм визначення судом виду позбавлення волі. Вимоги режиму реалізуються шляхом створення різних умов тримання засудженого під час відбування покарання. Ці умови визначаються відповідними нормами кримінально-виконавчого законодавства. Позбавлення волі має значну силу дисциплінуючого впливу, яка у комплексі з іншими засобами виправлення, передбаченими ст. 7 ВТК, здатна зробити певні зміни в переоцінці ціннісних орієнтацій засудженими, змінити їхню поведінку, погляди та звички.
   Покарання у вигляді позбавлення волі не має на меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності. Відбування позбавлення волі супроводжується залученням засудженого до суспільне корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки, які максимально використовуються в боротьбі за відродження людини. Засуджені добре знають, що суспільство проявляє про них турботу. Вказані обставини зумовлюють можливість використання позбавлення волі не тільки як каральний, а й як виховний засіб.
   Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріччя, оскільки:
   - маючи за мету максимально пристосувати людину до життя в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього;
   - маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі уявлення і звички, його, разом з тим, поміщають у середовище інших злочинців, де взаємне "зараження" негативними звичками і уявленнями найвірогідніше;
   - намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному середовищі, його одночасно поміщають в обстановку, яка в принципі є ненормальною, неприродною;
   - здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину самостійності в прийнятті рішень.
   Таким чином, позбавлення волі — це поєднаний з виправним впливом захід державного примусу, який полягає в тому, що особа на підставі вироку суду, який набрав чинності, визнається винною у вчиненні злочину, ізолюється від суспільства шляхом поміщення до УВП, підлягає правовим обмеженням, набуває стану судимості, що тягне за собою ряд невигідних для неї наслідків після звільнення від відбування покарання.
   Широкий діапазон впливу позбавлення волі, можливість досягнення при цьому не тільки позитивних, а й негативних соціальних результатів робить особливо актуальним послідовне проведення в карній політиці принципу економії репресій. Сам по собі факт позбавлення волі, осуд злочинця за певних обставин можуть мати на нього більший виховний вплив, ніж надто жорсткі обмеження. У перспективі це дозволить поступово пом'якшити матеріальні обмеження, встановлені для засуджених до позбавлення волі, покращити умови їх утримання.
   Останнім часом у цьому напрямку є значні позитивні зміни, які наближаються до вимог міжнародно-правових стандартів.