Особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР

   Після здобуття незалежності в колишніх республіках СРСР відбулися великі політичні й економічні перетворення, що стали основою для становлення і розвитку нових суспільних відносин. Першими кроками пострадянських держав була спроба інтегруватися в європейські структури. Для багатьох колишніх республік СРСР така інтеграція була умовою їхнього виживання як незалежних держав.
   У. Черчілль свого часу сказав: "Покажіть мені ваші тюрми, і я скажу, в якому суспільстві ви живете". Тому експерти Ради Європи відвідали ці держави, щоб визначити, як у них дотримуються права людини, ознайомитися зі станом їхніх місць позбавлення волі. Після такого відвідування експерти Ради Європи заявили, що ситуація в них не відповідає європейським стандартам, і вказали, що саме треба змінити у цій сфері.
   У першу чергу, треба було здійснити поетапний вивід установ і органів виконання покарань з відання силового відомства держави і підпорядкувати їх невоєнізованому відомству — Міністерству юстиції. Такий шлях обрала більшість незалежних держав (Азербайджан, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Естонія). Лише в деяких з них система виконання покарань залишилася в структурі МВС (Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан). Україна ж обрала свій шлях — Департамент з питань виконання покарань є окремим центральним органом виконавчої влади.
   Варто сказати, що практично в усіх республіках склалася ситуація, коли старі закони не спрацьовували, а нові не були ще прийняті. Тому реформування кримінально-виконавчої системи розпочиналося зі створення нового законодавства, з розробки нової концепції кримінально-виконавчої системи.
   Взагалі, кримінально-виконавча реформа в цих державах проходила по трьох головних напрямках.
   Перший напрямок — реформа кримінально-виконавчого законодавства. У деяких республіках ще діє законодавство радянських часів, що перетерпіло ряд суттєвих змін. У більшості ж незалежних держав діє нове кримінально-виконавче законодавство.
   Другий напрямок реформи — це реформа самої кримінально-виконавчої системи. Проблеми, що виникли перед нею після розпаду Союзу, змусили переглянути всю її концепцію.
   Третій напрямок реформи — реформа персоналу установ і органів виконання покарань. Реформа персоналу потребує значних зусиль, у тому числі й матеріальних.
   Азербайджан. Число ув'язнених на 100 тис. населення складає близько 393 осіб. Число пенітенціарних установ — 24. Азербайджан першим серед республік колишнього Союзу перейшов на практику виконання кримінальних покарань, яка застосовується в усьому світі. Кримінально-виконавча політика Азербайджану орієнтована на гуманізацію. Ця тенденція в даний час чітко просліджується в зусиллях, спрямованих на зменшення кількості ув'язнених. У 1993 р. Президентом Азербайджану був відновлений інститут помилування. Починаючи з другої половини 1995 р. указами глави держави були помилувані і звільнені від покарання понад 2500 ув'язнених.
   З ініціативи Президента у травні 1996 р. Міллі Меджліс прийняв постанову про амністію. За короткий термін цим гуманним актом було обійнято понад 10 тисяч осіб, більшість з яких звільнені від подальшого відбування покарання і кримінальної відповідальності. Крім того, широко застосовується інститут дострокового звільнення і заміна покарання м'якшим.
   Особливо треба сказати про скасування страти. Починаючи з 1993 р. в Азербайджані був оголошений мораторій на виконання цього виду покарання, а в 1998 р. з ініціативи глави держави Міллі Меджліс прийняв рішення про ліквідацію смертної кари і введення довічного ув'язнення.
   Значно розширено коло прав і пільг засудженим, знято багато заборон і правообмежень. Засуджені можуть направляти й одержувати кореспонденцію без обмеження і без цензури, всім без винятку надаються побачення і кількість їх збільшена в кілька разів: на загальному режимі — у 10 разів, на посиленому режимі — у 6 разів, на суворому — у 4 рази. Вирішено питання з одержанням передач і посилок, дозволено телефонні переговори.
   Засудженим гарантовано право на свободу совісті і віросповідання, на особисту безпеку. Надаються щорічно оплачувані відпустки, деякі засуджені можуть провести їх за межами місць позбавлення волі. Відпрацьований ними час зараховується в загальний трудовий стаж, зменшені майже вдвічі вирахування із заробітної плати на утримування пенітенціарних установ і персоналу. Засудженим дозволено заняття індивідуальною працею, вони можуть страхувати своє здоров'я, життя, майно, купувати цінні папери, облігації, їм надано право звертатися за послугами в платні медичні установи і право відкривати рахунки в банках. Істотно збільшений перелік заходів заохочення і дещо скорочений перелік стягнень.
   Засудженим надано право брати участь у виборах до вищого законодавчого органу республіки, вони брали участь у референдумі з прийняття нової Конституції. Не залишилися вони осторонь від приватизаційного процесу і мають право одержати свого ваучера.
   Є зміни і чисто побутового плану: проводяться роботи з поліпшення житлових умов, систем життєзабезпечення, переглядаються норми харчування і речового постачання, реконструюються медичні служби. Виховна робота провадиться з урахуванням реалій життя в республіці. Готується ряд законопроектів, спрямованих на поліпшення діяльності пенітенціарних установ.
   Вірменія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 188 осіб. Число пенітенціарних установ — 15. Відповідно до нової концепції кримінально-виконавчого законодавства Вірменії покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого, а також запобігання нових злочинів. Особливу увагу звернуто на питання прав засуджених і їхніх обов'язків. За основу взято норми по запобіганню вчинення злочинів і боротьби з правопорушеннями, передбачені Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими.
   Наступним важливим завданням реформи кримінально-виконавчої системи у Вірменії є проблема правового регулювання видів і режимів місць позбавлення волі. У новому кримінально-виконавчому законодавстві види місць позбавлення волі, а також їхні режими визначатимуться виходячи з потреби застосування реальних і ефективних засобів для досягнення цілей покарання. Передбачені установи загального і суворого режимів, а також тюрми — для засуджених до позбавлення волі на строк понад 10 років чи на довічне ув'язнення.
   Тепер реформа у Вірменії перебуває на стадії реалізації. Як всеосяжна за своєю суттю, вона повинна включати застосування міжнародних правових стандартів, відповідні заходи економічного характеру, змінюючи при цьому суспільну думку про пенітенціарну систему.
   Естонія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 288 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 9. Важливим напрямком реформи стала розробка моделі тюрем камерного типу і перехід до них від звичайних колоній. Це камерні системи європейського типу, що гарантують безпеку як співробітникам, так і ув'язненим. У камерах є гаряча вода й електричне опалення підлоги.
   Один з елементів реформи в Естонії — створення соціальної служби у тюрмах. З побуту виключаються такі слова, як "виховання", "перевиховання", "виправлення". Естонська концепція вважає, що дорослу людину не можна переробити, що процес перебування у тюрмі — це, швидше, процес навчання. Якщо за час перебування у тюрмі людина одержить обсяг знань, потрібний для законослухняного громадянина країни, цього вже достатньо, щоб тюрма виконала своє завдання одночасно із завданням покарання.
   Киргизстан. Число ув'язнених на 100 тис. населення — близько 420 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 36. Складна економічна ситуація не дозволяє нормально фінансувати пенітенціарні установи, що спричинює величезні проблеми, серед яких — відсутність необхідних матеріально-побутових умов і медико-санітарного обслуговування.
   Латвія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 376 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 15. У шести тюрмах закритого і напівзакритого типу інтегровані 6 невеликих слідчих відділень за регіональним принципом. Надалі планується перетворити їх на муніципальні тюрми.
   У 1994 р. був здійснений перехід до прогресивної системи відбування покарання у тюрмах відкритого, напівзакритого і закритого типу. Адміністрація тюрем одержала право залежно від корекції поведінки засудженого переміщати його з тюрми одного виду у тюрму іншого виду. ЗО жовтня 1998 р. прийнято зміни, якими вводиться пробаційна служба.
   Відповідно до закону ув'язнені у тюрмах закритого і напівзакритого типу повинні триматися у закритих приміщеннях. Тому одночасно з введенням у дію прогресивної системи в Латвії впроваджується реконструкція тюрем. Для цього фінансується спеціальна інвестиційна програма. Розроблено також концепцію постпенітенціарної допомоги, яка передбачає зміну системи освіти в тюрмах.
   Допомогу у вирішенні цих проблем надають інші країни, насамперед скандинавські. Існує проект "Норд Балт Прісон", розроблений з ініціативи Ради Європи у 1996 р. У його рамках країни Північної Європи закріплені за певними країнами Балтії з метою надання допомоги в реорганізації тюремних систем. Латвії були запропоновані контакти з тюремними системами Швеції і Норвегії. Допомога здійснюється в стажуванні персоналу у тюрмах Швеції.
   Молдова. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 256 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 19. Для виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є 5 виховально-трудових установ і 44 інспекції виправних робіт.
   Установи й органи пенітенціарної системи здійснюють виконання покарань у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, виправних робіт, а також лікування алкоголіків і наркоманів за рішенням суду.
   Відповідно до кримінально-виконавчого кодексу, пенітенціарними установами є виправні та виховні колонії (напівзакритого типу), а також тюрми (закритого типу). Виправні колонії — основний вид установ пенітенціарної системи республіки і також, як і тюрми, призначені для утримування в них повнолітніх засуджених. Виправні колонії поділяються на колонії загального, суворого режиму, колонії-поселення. Виховні колонії є виправними навчально-виховними установами, де відбувають покарання особи, які не досягли повноліття.
   Росія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 695 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 731. На обліку кримінально-виконавчих інспекцій перебувають 620 тис. осіб, засуджених до кримінального покарання без ізоляції від суспільства.
   Кримінально-виконавча система Росії має свою специфіку й особливості, що склалися в ній історично. Більша частина установ розміщується в досить віддалених місцях, що істотно ускладнює їх життя і функціонування.
   Аналізуючи становище в установах по виконанню покарань Росії, можна виділити два етапи. Перший (1991—1993 рр.) характеризується дестабілізацією усієї діяльності системи, значним погіршенням оперативної обстановки в усіх підрозділах. Тоді ж стали помітними серйозні недоліки в організації правового регулювання режиму відбування покарання, ослаблення контролю і нагляду за засудженими, різке погіршення комунально-побутових умов у місцях позбавлення волі і попереднього ув'язнення.
   Другий етап (1994—1998 рр.) — це етап стабілізації оперативної обстановки і деякого пожвавлення виробничо-господарської діяльності. Різка зміна ситуації багато в чому пов'язана з організаційно-правовими реформами і прийняттям крупних управлінських рішень, спрямованих на диференціацію і гуманізацію умов відбування покарань.
   У 1997 р. був прийнятий новий Кримінально-виконавчий кодекс. Відповідно до нього основними завданнями системи є регулювання порядку й умов виконання покарань, визначення засобів виправлення засуджених, охорона їхніх прав, свобод і законних інтересів, надання допомоги у соціальній адаптації. У Кодексі дістала відображення нова ідеологія кримінально-виконавчої політики, яка найповніше реалізувала ідею диференціації умов відбування покарання залежно від поведінки засудженого в місцях позбавлення волі.
   На сьогодні в усіх місцях позбавлення волі існує три види умов тримання. На звичайний надходять особи із слідчих ізоляторів. Якщо засуджений починає поводитися неправильно, його переводять на суворі умови тримання. Тих, хто став на шлях виправлення і перевиховання, переводять на полегшені умови тримання. У виховних колоніях для неповнолітніх є ще один вид режиму, — пільгове тримання, тобто проживання за межами виховної колонії, підготовка до звільнення і влаштування подальшого життя.
   Туркменістан. З 1 січня 1999 р. введений мораторій на страту. Усі засуджені раніше до страти засуджені або до довічного ув'язнення, або до позбавлення волі на 15—25 років. Протягом останніх семи років, завдяки амністіям, було звільнено близько 50 тис. ув'язнених.