Особливості виконання покарань у країнах з розвиненою економікою

   Для того щоб мати уявлення про підходи до організації і правового регулювання виконання кримінальних покарань у різних регіонах світу, розглянемо, як вирішуються ці питання у США, Великій Британії, Франції, Німеччині та Японії.
   Виконання покарань у США. Сполучені Штати Америки внесли вагомий вклад у світовий розвиток пенітенціарної системи в XVIII — XIX століттях. У ряді країн були впроваджені в практику виконання покарань Пенсільванська і Оборнська системи.
   З усіх видів покарань, які виконуються у США, звернемо увагу на виконання покарання у вигляді позбавлення волі. У США воно здійснюється у виправних установах, в систему яких входять федеральні тюрми, тюрми штатів і місцеві (окружні та муніципальні) тюрми.
   Організація і діяльність федеральних тюрем регулюються спеціальними нормами розділу "Тюрма і ув'язнені", поміщеного в гл. XVIII "Кодифіковане кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство" Зводу законів США. Діяльність місцевих тюрем і тюрем штатів регулюється законодавством відповідних штатів.
   Федеральні тюрми (або, як їх часто називають, федеральні виправні установи) і тюрми штатів залежно від встановленого в них режиму поділяються на чотири категорії — мінімальної безпеки, середньої безпеки, максимальної безпеки, надзвичайної безпеки.
   Тюрми з мінімальним рівнем безпеки являють собою пенітенціарні установи відкритого типу, не мають озброєної охорони, у них полегшений режим, засудженим дозволяється працювати за межами установи. Найчастіше їх називають таборами або фермами, які спеціалізуються на будівництві чи ремонті доріг, сільськогосподарських роботах, їх можна порівняти з існуючими в Україні колоніями-поселеннями.
   Тюрми з рівнем середньої безпеки (пенітенціарії, реформатори) належать до виправних установ закритого типу. Вони мають озброєну охорону. У той же час засуджені можуть виводитися на роботи за межі тюрми.
   До класичних тюрем з високими стінами, сторожовими вежами, посиленою охороною, суворим режимом утримання відносяться тюрми максимального і надзвичайного рівнів безпеки, де утримуються найнебезпечніші злочинці. Вивід засуджених за межі цих тюрем заборонений.
   У місцевих тюрмах утримуються найменш небезпечні категорії ув'язнених (засуджені за діяння, пов'язані з пияцтвом, порушенням громадського порядку, за дрібні крадіжки).
   Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в молодіжних реформаторіях або виховних школах, де встановлені м'якіші порівняно з пенітенціарними установами для дорослих режими відбування покарання. В окремих штатах діють пенітенціарії, які називаються центрами денного утримання. Засуджені неповнолітні перебувають тут протягом дня (працюють, навчаються), а на ніч відправляються додому.
   Виконання покарань у Великій Британії регламентується складною сукупністю норм кримінального, кримінально-процесуального і пенітенціарного права. До діючих законів у цій сфері слід віднести Закон про тюрми 1952 р., Закон про кримінальне право 1967 р., Закон про кримінальне право 1977 р., Закон про кримінально-карні замахи 1981 р., Закон про поліцію і докази по кримінальних справах 1984 р., Закон про кримінальну юстицію 1988 р., Закон про кримінальну юстицію 1991 р., Закон про кримінальну юстицію 1993 р.
   Пенітенціарна система Великої Британії складається з центральних і місцевих тюрем. Цей поділ дозволяє мати досить гнучку мережу виправних установ для різних категорій злочинців.
   У місцевих пенітенціарних установах (тюрмах графств, міських тюрмах) утримуються особи, які очікують віддання до суду і винесення вироку. Крім реалізації завдань місця попереднього ув'язнення і покарання засуджених, місцеві тюрми виконують функції класифікаційних центрів. У місцевих тюрмах процес категоризації, яким займаються спеціально підготовлені фахівці, триває 3 дні. Поступивши в місцеву тюрму для класифікації, засуджений вивчається з точки зору скоєного ним діяння (характеру, тяжкості, сукупності обставин діяння), наявності попередньої судимості і відбування кримінального покарання, особливостей (вік, ступінь агресивності, нахили). За результатами вивчення злочинець зараховується до певного класу, згідно з яким підлягає направленню для відбуття покарання в той чи інший вид центральної пенітенціарної установи.
   Центральні тюрми поділяються на установи відкритого та закритого типу. Установи відкритого типу не мають озброєної охорони, решіток на вікнах, передбачають роботу за межами установи. Мережа цих закладів відносно невелика (менше однієї четвертої всієї пенітенціарної системи), але продовжує збільшуватися, оскільки обходяться державі дешевше тюрем закритого типу і дозволяють зберігати соціальне потрібні зв'язки ув'язнених із зовнішнім світом.
   Тюрми закритого типу функціонують у класичному стилі: озброєна охорона, високі стіни, сувора ізоляція, мінімальні контакти із зовнішнім світом.
   Центральні пенітенціарні установи поділяються також за рівнями безпеки (А, В, С, О), які залежать від категоризації засуджених.
   До категорії А відносяться ув'язнені, втеча яких була б дуже небезпечною для суспільства. Вони повинні перебувати в умовах найвищого рівня безпеки, за яких втеча неможлива. Потенціальними ув'язненими категорії А є особи, які вчинили:
   - тяжкий злочин, включаючи сексуальний, злочин проти дітей;
   - пограбування із застосуванням насильства;
   - злочин з використанням вогнепальної зброї;
   - збройне пограбування (професійні злочинці);
   - тяжкий злочин, пов'язаний з наркотиками, здійснений одним з членів кримінальної групи;
   - тероризм або злочин, пов'язаний з офіційною таємницею;
   - будь-який злочин, за який винесений вирок відбування покарання строком понад 10 років.
   До категорії В відносяться ув'язнені, які тримаються в таких умовах, за яких втеча надзвичайно ускладнена. До категорії В відносяться ув'язнені, попередній або останній строк вироку яких перевищує 10 років, або ті, які скоїли будь-які два види з таких злочинів:
   - останній злочин: вбивство, насильство, сексуальний злочин, підпал, ввезення і розповсюдження наркотиків;
   - попередній — сексуальний злочин;
   - втеча з тюрми закритого типу або від поліції;
   - попередній або останній злочин зі строком вироку понад 7 років.
   Якщо вчинений один з перерахованих злочинів, ув'язненого розподіляють в категорію С.
   До цієї категорії відносяться також ув'язнені, які в силу схильності до здійснення втечі не можуть триматися в умовах відкритого режиму. Віднесення до категорії С також передбачає вчинення одного з таких злочинів:
   - попередній злочин був пов'язаний з підпалом або розповсюдженням наркотиків;
   - втеча або порушення регламентацій під час взяття на поруки або протягом відпустки додому за останні 5 років.
   Або двох з таких злочинів:
   - останній — нетяжкий злочин, пов'язаний із застосуванням насильства;
   - будь-який із попередніх — насильницький злочин, що призвів до тюремного ув'язнення строком понад 12 місяців;
   - останній вирок до позбавлення волі — на строк, що перевищує 12 місяців.
   Якщо злочин, який був вчинений ув'язненим, не належить до перерахованих вище, то ув'язненого розподіляють в категорію О, яку складають ув'язнені, які мають всі підстави для перебування в умовах відкритого режиму.
   Згідно з останніми статистичними даними у Великій Британії діє 134 тюрми, в яких тримаються 66 тисяч ув'язнених, з них 42 — місцеві тюрми, в яких кількість ув'язнених, що очікують вироку або розподілення, становить 24000; кількість ув'язнених категорії А — 430; кількість тюрем категорії А (з підвищеним рівнем безпеки) — 6; кількість ув'язнених категорії В, які тримаються в 12 тюрмах цієї категорії, — 7500; кількість засуджених категорії С, які тримаються в 14 тюрмах цієї категорії, — 2000; 4000 ув'язнених категорії О тримаються в 14 тюрмах цієї категорії; у тюрмах Великої Британії налічується 7000 неповнолітніх злочинців та 3000 ув'язнених жінок.
   Виконання покарань у Франції. Франція — батьківщина континентальної системи права. На відміну від Великої Британії, у Франції історичним джерелом кримінальних, кримінально-процесуальних і пенітенціарних норм править не судовий прецедент, а кодифікований закон і підзаконні акти. До 1994 р. у Франції продовжував діяти прийнятий у 1810 р. кримінальний кодекс, який відображав ідеї класичної школи кримінального права. 22 липня 1992 р. були прийняті чотири закони, які в сукупності утворили новий кримінальний кодекс Франції, введений в дію у 1994 р.
   Концептуальними ідеями кримінально-правової реформи стало повніше забезпечення захисту прав людини, послідовність введення в життя принципів правової держави, гуманізація кримінальної відповідальності і покарання. Новий кримінальний кодекс, кримінально-процесуальний кодекс 1958 р. з подальшими змінами і доповненнями та урядовий декрет від 23 лютого 1959 р., який за своїм змістом являє пенітенціарний кодекс, складають правову базу, що регламентує застосування кримінальних покарань.
   Пенітенціарна система Франції включає центральні та місцеві тюрми для дорослих злочинців, спеціальні виправні заклади для неповнолітніх.
   До центральних тюрем направляються для відбування покарання у вигляді позбавлення волі особи, засуджені на термін більше року. Усі новоприбулі підпадають під вплив прогресивної системи відбування покарання, яка складається з п'яти фаз:
   1) фаза одиночного ув'язнення, яка поширюється на всіх ув'язнених. В цій фазі засуджені класифікуються на кілька груп: виправні, сумнівні, невиправні. Режим для кожної з цих груп різний.
   2) оборнська фаза, що застосовується лише до виправної групи ув'язнених, які працюють колективно, а вночі перебувають в одиночних камерах.
   3) фаза покращення, що являє собою попередню (оборнську), але з наданням деяких пільг (дозвіл брати участь в колективних іграх, вживати їжу в загальній їдальні та ін.). Поведінка ув'язнених оцінюється шляхом виставлення їм відповідних балів.
   4) фаза напівсвободи, яка дозволяє ув'язненому займатися працею за межами тюрми та відвідувати родичів.
   5) фаза умовного звільнення, яка застосовується до осіб, які мають добру поведінку і яким залишилося відбувати позбавлення волі не більше року.
   Місцеві тюрми (арештні будинки, виправні центри) утворюються в департаментах. В них утримуються ув'язнені під варту до винесення вироку, засуджені за малозначимі кримінальні діяння до короткого (одного року) терміну позбавлення волі.
   Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в тюрмах-школах або спеціалізованих виховних колоніях. У Франції допускається наявність приватних місць виконання покарань стосовно неповнолітніх. Належать вони, як правило, благодійним або релігійним общинам.
   У пенітенціарній політиці Франції значна роль відводиться суддям з виконання покарань. Вони мають значні повноваження щодо скорочення термінів позбавлення волі, застосування дострокового звільнення засудженого, в якого строк покарання до 3 років, надання відпустки, переводу ув'язнених з однієї фази прогресивної системи на іншу.
   Виконання покарань у Німеччині. Правове регулювання виконання кримінальних покарань у Німеччині здійснюється кримінальним кодексом від 15 травня 1971 р. в редакції від 2 січня 1975 р. і прийнятим у березні 1976 р. Законом "Про виконання покарань у вигляді позбавлення волі, яке виражається у заходах виправлення і безпеки".
   Виконання покарань у вигляді позбавлення волі здійснюється в пенітенціарних установах відкритого і закритого типів. В установах відкритого типу утримуються засуджені до короткого (шести місяців) терміну позбавлення волі або за незначні злочинні діяння. Однак кількість цих установ невелика. Основну частку пенітенціарної системи становлять установи закритого типу.
   Усі дорослі злочинці, засуджені на термін понад шість місяців, утримуються попередньо в одиночному ув'язненні. В цей період кожний новоприбулий вивчається. За результатами вивчення визначається режим подальшого його утримання, вид працевлаштування, навчання, виховного впливу.
   Виконання покарань в Японії. Розвиток капіталістичних відносин в Японії призвів у другій половині XIX століття до створення кримінального і пенітенціарного законодавства західного зразка. Правову базу, яка регламентує застосування кримінальних покарань, складає сукупність законодавчих актів: Закон про тюрми 1908 р., положення кримінально-процесуального кодексу, Закон про попередження злочинів і реабілітацію злочинців 1949 р., Закон про постпенітенціарну опіку над звільненими ув'язненими 1950 р., Закон про виправні установи для неповнолітніх 1958 р., а також відомчі акти "Про основні принципи реалізації Закону про тюрми", "Коротке керівництво по класифікації ув'язнених" 1946 р.
   До пенітенціарної системи Японії входять слідчі тюрми, арештні будинки, тюрми для дорослих злочинців, тюрми для неповнолітніх.
   Характерною рисою пенітенціарної системи Японії є розвинута диференціація позбавлення волі, заснована на класифікації засуджених. Усі засуджені до позбавлення волі поступають спочатку до центрів класифікації, залежно від результатів якої вони можуть бути направлені в пенітенціарні установи для осіб з незначними злочинними нахилами; осіб з більш розвиненими злочинними нахилами; іноземних громадян; осіб, термін покарання яких перевищує вісім років; осіб, які молодші 20 років; психічно хворих осіб; осіб з різними захворюваннями та фізичними вадами.
   Пріоритетними засобами виправлення в тюрмах вважається праця ув'язнених. Виховний вплив на засудженого суворо індивідуалізований (залежно від злочинної біографії, строку позбавлення волі).