Становлення зарубіжних пенітенціарних систем

   В'язниці існують з незапам'ятних часів. До Нового часу вони були місцями попереднього ув'язнення, де злочинці очікували виконання страти, тілесного покарання або вигнання, а в ряді випадків — місцями довічного ув'язнення небезпечних державних злочинців. У цьому плані вони виконували функцію залякування інших осіб і самого злочинця. Якихось виховних цілей вони не переслідували. Тому і зовні одні тюрми являли собою кам'яні фортеці, інші скидалися на підземелля і льохи (на Сході — "зендакі"): глибокі ями, в які опускали злочинців.
   У період зародження капіталістичних виробничих відносин з'являються перші каторжні тюрми, які використовують працю ув'язнених (у 1553 р. в Англії і у 1595 р. в Голландії). Залучення засуджених до праці починає визнаватися як засіб виправного впливу.
   Пенсільванська (Філадельфійська) тюремна система. У 1876 р. у Філадельфії (США, штат Пенсільванія) була відкрита тюрма із системою одиночного ув'язнення, яка називалася пенітенціарій (каяття). Засобами виправного впливу в цій тюрмі були визначені жорстка ізоляція злочинців в одиночних камерах, режим мовчання і тиші, одиночна праця в камері і читання релігійної літератури. Цілями тюремного ув'язнення називалися духовне відродження злочинця і спеціальна превенція.
   За таким же зразком створювалися тюрми й у ряді інших міст і штатів США. Там же, у Філадельфії, в 1829 р. була побудована тюрма нового, модернізованого, типу, що дістала назву "Вишневий пагорб". Тюрма мала сім камерних блоків, що розходилися від одного загального центру, як спиці в'"колесі. До кожного блока примикав дворик для прогулянок, розбитий на маленькі ізольовані ділянки, що відповідали кількості одиночних камер. Персонал тюрми повинен був також дотримуватися абсолютної тиші і не вступати в розмови з ув'язненими.
   За своєю архітектурою ця тюрма стала зразком для будівництва інших тюрем, причому не лише в Америці, айв європейських країнах — Росії, Німеччині, Франції (у Берліні — Маобіт, Сенжиль — у Брюсселі, "Хрести" — у Санкт-Петербурзі, Мацас — у Франції).
   Оборнська тюремна система. У 1816 р. у м. Оборн (США, штат Нью-Йорк) була побудована тюрма, яка за своїми цілями і завданнями була аналогічна пенсільванській. У тюрмі була введена система мішаного ув'язнення: засуджені вдень працювали в загальних майстернях, а на ніч та інший неробочий час розселялися в одиночні камери.
   Англійська прогресивна система. У другій половині XIX ст. у кримінальному праві з'являється нова теоретична школа — соціологічна, яка стала висувати нові ідеї боротьби зі злочинністю і поводження зі злочинцями. Почалися нові пошуки "раціональної" тюремної системи, розгорнувся рух за "виправні" установи, які б гарантували не лише захист суспільства від злочинців, а й їх ресоціалізацію.У 40-х роках XIX в. на острові Норфолк англійський капітан Меконочі (1787—1860) уперше зробив спробу застосувати до засуджених "виправну програму", що містила такі положення:
   1) скасування вироків з певним терміном, який ставився в залежність від виконання якоїсь роботи;
   2) введення системи оцінок-марок, якими б оцінювалася виконана робота, працьовитість, поведінка засудженого;
   3) відшкодування усіх витрат за рахунок ув'язнених, кожний з яких повинен був вносити свою частку (усі витрати на його існування додавалися до його загального "боргу" у вигляді оцінок-марок);
   4) розподіл ув'язнених на маленькі групи (6—1 осіб) і введення системи кругової поруки (уся група відповідає за поведінку і працю кожного її члена, і навпаки);
   5) пом'якшення умов тримання в останній період перебування ув'язненого у тюрмі шляхом переведення на напіввільний режим.
   В англійській прогресивній системі засуджені проходили три ступені в одній і тій же установі (одиночне ув'язнення, спільні роботи з поділом на ніч і умовне звільнення).
   На першому ступені ув'язнені поділялися на три класи: "зірки" (особи, які вперше потрапили у тюрму, на одягу носили особливу зірку), перехідний клас і рецидивісти.
   На другому ступені ув'язнені піддавалися нічній додатковій класифікації, поділяючись на п'ять класів-груп. Переведений на загальне ув'язнення спочатку поміщався в іспитову групу, в якій залишався доти, поки не заробляв необхідну кількість марок. У кожному з наступних трьох класів ув'язнений перебував не менше року. У п'ятий, "спеціальний" клас ув'язнений переводився лише за зразкової поведінки. Це, власне, самостійна ступінь, де ув'язнений випробувався протягом не менше року перед умовним звільненням.
   Ірландська прогресивна система відбування покарання. З урахуванням марочної системи Меконочі у 50-х роках XIX століття тюремним діячем Вальтером Крофтоном в Ірландії вводиться східчаста система (власне "класична" прогресивна тюремна система, що дістала пізніше поширення в різних країнах), її суть полягає в такому.
   Відбування покарання у тюрмі розподіляється на чотири ступеня. Перший ступінь являє собою одиночне ув'язнення, термін перебування на якому визначається диференційовано, залежно від того, якому класу "відповідає" ув'язнений. Після відбуття призначеного терміну одиночного ув'язнення засуджені переводяться на загальне ув'язнення, на якому вони поділяються на п'ять класів і переходять від нижчого класу до вищого за числом отриманих (зароблених) марок. Третій ступінь складають уже самостійні перехідні тюрми, до яких переводяться ув'язнені вищого класу. Перебування в цих тюрмах пов'язане з елементами довіри і напівволі з метою привчання до повної свободи. Тут ув'язнені працюють, і в цьому відношенні їхнє становище схоже із становищем вільнонайманих робітників.
   Останний, завершальний, ступінь — умовне звільнення. Засуджений одержує відпускне посвідчення, в якому вказується, що він повинен утримуватися від будь-яких порушень закону. Умовно звільнений реєструється в поліції і підпадає під офіційний адміністративний нагляд спеціальної служби пробації (доказ, іспит).
   Система реформаторіїв. Реформаторій (перетворення, поліпшення), власне, містив у собі дві ідеї: ідею перетворення, зміни самої тюремної системи та ідею виправлення (реформації) злочинців, які в них перебувають. При цьому в основу виправлення покладається так звана прогресивна система обліку й оцінки поведінки ув'язненого, яка спонукує його до самовиправлення.
   З середини 70-х років XIX сторіччя в США спочатку в Нью-Йорку, а потім і в інших штатах почали виникати особливі тюрми-реформатори. Перший такий реформаторій був відкритий у м. Зль-Майре (штат Нью-Йорк) у 1876 р.
   Важливою ознакою реформаторію є поділ ув'язнених на класифікаційні групи залежно від виправлення і переведення з однієї групи до іншої. Усіх засуджених поділяють на три класи. Засуджені у вищому класі можуть бути достроково звільнені. Особливу групу складають так звані невиправні, котрі утримуються в одиночних камерах без виведення на роботу. Таких осіб намагаються перевести з реформаторію до звичайної тюрми з одиночним ув'язненням.
   Іншою ознакою реформаторію є система стимулів і пільг, яка спонукає засуджених "виправлятися". Ці стимули диференціюються згідно з тим, до якого класу-розряду належить той чи інший засуджений. Існує марочна система, що "регулює" усі ці переходи з класу в клас та надання пільг.
   Особливістю реформаторію є також проведення різних занять із засудженими: шкільних, ремісно-професійних, гімнастичних, військових.
   Борстальська система. Під цією назвою відома введена вперше в Англії за законом 1908 р. спеціальна система молодіжних тюрем (для осіб від 16 до 21 року), що дістала свою назву від містечка Борсталь, розташованого біля м. Рочестер, де з'явилася перша з таких тюрем. Вона являє собою видозмінену американську систему реформаторіїв, тільки без невизначених вироків. У борстальських установах пізніше були введені відносно невизначені вироки; поміщення у борстальську тюрму означає віддачу правопорушника у розпорядження тюремної адміністрації на чотири роки, в межах яких він повинен реально відбути від 9 місяців до трьох років. На строк, що залишився до чотирьох років, звільнений з цієї установи береться під офіційний нагляд.
   Розглянуті вище пенітенціарні системи в науці стали визнаватися свого роду "класичними". Багато інших країн їх скопіювали, хоча при глибшому аналізі пенітенціарні установи кожної країни мали і мають свої особливості, спричинені умовами боротьби зі злочинністю, національними традиціями й іншими обставинами.