Призначення та види установ і органів виконання покарань Реалізація державного примусу в його найгострішій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи. Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспекції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведених покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповідно кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома. Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукупності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими нормативними актами. На побудову системи установ і органів виконання покарань чинять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, характеру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних порушників режиму). Внаслідок цього, з одного боку, утворюються виправно-трудові установи різних видів, а з другого — у ВТУ одного виду роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє диференціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування покарання. Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18). У ст. 12 ВТК перераховуються види виправно-трудових установ: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії. До виправно-трудових колоній належать: колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності; колоній-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму. Категорії осіб чоловічої статі, що утримуються у ВТК: - колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності — вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності; - колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини — вперше засуджені до позбавлення волі, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК, з колоній загального, посиленого і суворого режиму; - колонії загального режиму — вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими; - колонії посиленого режиму — вперше засуджені за тяжкі злочини; - колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні державні злочини, або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; - колонії особливого режиму — засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. Категорії осіб жіночої статі, які відбувають покарання у ВТК: - колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави; жінки, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; - колонії загального режиму — засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому ст. 26 ВТК, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому ст. 47 ВТК. У тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі, які по досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК. У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському обслуговуванню. У виправно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі. У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК). Виправно-трудова колонія є основним видом виправно-трудових установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об'єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних методів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засуджених у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими. Залежно від такої характеристики засуджених, як стан їх здоров'я, в системі ВТУ утворюються спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційне-хворих засуджених — виправно-трудові колонії на правах лікувальних. Режим відбування покарання в цих установах, залучення засуджених до праці мають свої особливості, що залежать від потреби проведення лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи із засудженими. Існування таких установ є прикладом прояву турботи держави про здоров'я засуджених і про реальну дію принципу гуманізму в кримінально-виконавчому законодавстві. Як суб'єкти, які зобов'язані виконувати вирок суду, вказані адміністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція виконання кримінального покарання покладається, як правило, на спеціалізовані державні установи та органи, що утворюються в рамках Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства оборони та Міністерства юстиції. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно конкретних засуджених до різних видів покарання. Як бачимо, кримінальні покарання, що застосовуються в Україні, є різнопланові. Одні з них пов'язані із заходами виправно-трудового впливу, інші — ні. Частина покарань має тривалий процес виконання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають ізоляцію волі засудженого, але більшість не мають такого суворого карального змісту. За такої різнобічності кримінальних покарань (відповідно процесу їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і органів виконання покарань. Це можна зробити виходячи з цілей кримінального покарання і завдань, які стоять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання. У ст. 50 КК як цілі покарання визначаються виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими й іншими особами. В ст. 1 ВТК зазначається, що ця галузь законодавства має своїм завданням забезпечення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорінюванню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед системою норм, які регулюють виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Отже, перед установами і органами виконання покарань поставлені конкретні завдання — виконання вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодавством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку суду покарання як сукупність каральних правообмежень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак цими функціями завдання виконання покарань не обмежуються. Установи й органи, які виконують покарання, зобов'язані, наприклад, добиватися виконання вироку в частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК). Важливим завданням установ і органів виконання покарань є забезпечення процесу виправлення, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, мотивів і цілей поведінки самими засудженими шляхом підвищення загальноосвітнього і культурного рівня засуджених, їх фізичного, психічного, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засуджених у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріоритетне і найскладніше в числі завдань, поставлених перед системою установ і органів виконання покарань. По-перше, його розв'язання не вичерпується застосуванням покарання як сукупності каральних обмежень. У деяких покараннях з цією метою здійснюється спеціальний виховний процес — виправно-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педагогічному й іншому впливі на неї. По-друге, оскільки виправлення засудженого — досить віддалений за часом результат, потрібні неабиякі зусилля адміністрації для того, щоб прискорити внутрішній процес зміни особи засудженого. По-третє, виправлення засуджених — найважливіше соціальне завдання, яке стоїть перед системою установ і органів виконання покарань. Його розв'язання гарантує вирішення проблеми спеціального попередження злочинів під час відбування покарання, а також правослухняної поведінки громадянина після відбуття покарання. Завдання спеціального попередження вважається виконаним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (наприклад, вводиться перегляд кореспонденції, догляд посилок, передач і бандеролей). Контроль за поведінкою засуджених до виправних робіт на виробництві і в побуті з метою попередження нових злочинів і правопорушень покладається на адміністрацію підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені. Для цього засуджений до виправних робіт зобов'язаний дотримуватися встановленого порядку відбування покарання, з'являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання. У разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу. Крім того, установи і органи виконання покарань здійснюють цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених. Вирішення завдання спеціального попередження злочинів актуалізується залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинів і особи злочинця. З урахуванням цих ознак суд призначає вид покарання, умови відбування якого диференційовані, в тому числі і за нормами, що визначають спеціально-попереджувальний вплив. В умовах місць позбавлення волі встановлюються суворіші заходи, спрямовані на попередження злочинів, ніж при виконанні покарань без ізоляції засудженого від суспільства. Спеціально-попереджувальний вплив диференціюється і залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання. Наприклад, за засудженими — злісними порушниками режиму — встановлюється суворіший нагляд (ШІЗО, ПКТ, дільниці посиленого нагляду). Загальнопопереджувальне завдання вирішується установами і органами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності із законом каральних правообмежень. Саме цим здійснюється загальнопопереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів. Таким чином, перед установами і органами виконання покарань стоїть чотири основні завдання: виконання вироку суду, забезпечення процесу виправлення засуджених, спеціальне і загальне попередження (превенція). Кожне з указаних завдань має самостійне значення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання. Поряд з основними завданнями, установи і органи виконання покарань здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні функції. Особливо це характерно для виправно-трудових установ.
|