§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

   У справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції беруть участь сторони, треті особи та їх представники.
   Сторони — головні особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, без них неможливий процес розгляду справи. Сторонами у справі є відповідач і заявник (якщо справу розпочато за заявою).
   Заявником виступає особа, за заявою та на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів якої розпочинається справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це може бути будь-яка особа, підприємство, установа, організація або громадянин, суб’єктивне право чи охоронювані законом інтереси якого порушено. До відповідних органів із заявою можуть звернутися самі зазначені особи або їх представники. У зв’язку з тим, що при поданні заяви для заявника можуть настати негативні наслідки (наприклад, помста з боку відповідача), органи Антимонопольного комітету при надходженні від заявника відповідного клопотання та з метою захисту його інтересів можуть розпочати розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за власною ініціативою.
   Відповідач — особа, стосовно якої розпочато справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що відповідачем у даній справі має бути інша особа, органи Антимонопольного комітету приймають розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів. Про зміну відповідача або про залучення співвідповідачів повинні бути повідомлені всі особи, які беруть участь у справі.
   Треті особи — суб’єкти правовідносин, які беруть участь у розпочатій відповідними органами справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з метою захисту своїх особистих суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Треті особи, як і сторони, що беруть участь у справі, заінтересовані у результатах її розгляду. Це пояснюється тим, що рішення, прийняте за результатами розгляду справи, може зачіпати права та інтереси третіх осіб або прямо чи опосередковано впливати на їх правове становище.
   Законодавство України надає право громадянам захищати свої права та охоронювані законом інтереси особисто або через свого представника. Представник бере участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо одна зі сторін або третя особа не має фізичної можливості або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Суть представництва полягає у діяльності представника, що спрямована на реалізацію наданих йому повноважень в інтересах та від імені особи, яку він представляє.
   Представництво у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна визначити як діяльність однієї особи (представника), яка здійснюється від імені іншої особи (яку представляють) шляхом реалізації повноважень, що грунтуються на довіреності, законі або адміністративному акті, і спрямована на вчинення певних юридичних дій щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи, яку представляють, а також сприяння органам, що розглядають справу, у з’ясуванні об’єктивної істини, постановлення законного та обгрунтованого рішення. Можна виділити такі види представництва:
   1. Представництво, яке грунтується на договорі. Воно виникає за волею особи, яку представляють. Така особа сама визначає компетенцію та особу представника.
   2. Представництво, яке грунтується на законі. Воно виникає за прямою вказівкою закону. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника визначаються безпосередньо законом.
   3. Представництво, яке грунтується на адміністративному акті. У цьому разі повноваження представника виникають із і адміністративного розпорядження або з акта органу юридичної особи.
   Таке представництво виникає, зокрема, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану зі здійсненням представницьких функцій. і Особи, які беруть участь у справі, мають право:
   - ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи);
   - наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);
   - одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);
   - оскаржувати рішення.
   Для всебічного розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та доведення вчинення порушення першочергове значення мають докази. Від того, наскільки повними та достовірними будуть надані чи зібрані докази, залежить встановлення органами Антимонопольного комітету об’єктивної істини у справі і правильне застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, одержані за допомогою передбачених законом засобів та у встановленому ним порядку, на підставі яких органи Антимонопольного комітету можуть встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.
   Отже, доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються:
   1) поясненнями сторін, третіх осіб, службових осіб та громадян. Сторони, треті особи та інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні й письмові пояснення органам Антимонопольного комітету щодо обставин справи. Письмові пояснення цих осіб подаються у формі заяв до органів Антимонопольного комітету про відомі факти вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідей на запити органів Антимонопольного комітету щодо надання необхідної інформації та в інших формах. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Пояснення осіб про відомі їм обставини, що мають значення для розгляду та вирішення справи, по суті про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є джерелом інформації і засобом доказування при доведенні вчинення порушення.
   Пояснення сторін у процесі розгляду справи можуть забезпечити найповніші й найточніші відомості про обставини справи, оскільки сторони виступають суб’єктами спірних правовідносин, що розглядаються органами Антимонопольного комітету. Але з цих же причин їх пояснення не завжди є об’єктивними;
   2) письмовими доказами. Ними є виконані на предметі у будь-який спосіб письмові знаки, які поєднані у певну систему чи структуру і в яких виражені думки (ідеї), що містять інформацію (повідомлення) про обставини, що мають значення при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Письмовими доказами можуть бути документи, розпорядження, накази, листування службового або особистого характеру тощо. Вміщені в них дані про фактичні обставини справи мають виходити від тих осіб, які їх склали.
   Залежно від походження письмові докази поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційні письмові докази — документи, розпорядження, накази, листування тощо органів влади, місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання. Їх і видають компетентні органи у межах їхніх повноважень у встановлених порядку і формі. Неофіційні письмові докази походять від громадян.
   3) речовими доказами. Це предмети, властивості яких свідчать про обставини, що мають значення при встановленні об’єктивної істини у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Речові докази сприймаються візуально або за допомогою експертизи;
   4) висновками експертів. Експерт у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції — особа, яка має спеціальні знання у галузі науки, виробництва, техніки тощо і залучається органами Антимонопольного комітету для участі у справі з метою з’ясувати обставини, що мають значення для її розгляду. Для об’єктивного встановлення обставин справи особи, яких залучають до справи як експертів, повинні володіти спеціальними знаннями і бути фахівцями високої кваліфікації, авторитетними в конкретній галузі науки, техніки, виробництва тощо. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для складання висновку. Здебільшого висновок експерта має вирішальне значення при прийнятті рішення у справі, тому для забезпечення об’єктивності і безсторонності функції експерта не повинні виконувати особи, які є родичами сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників; особисто прямо чи опосередковано заінтересовані в наслідках розгляду справи; перебувають або перебували у службовій або іншій залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.
   Експерт дає у письмовій формі мотивований висновок, який приєднується до справи. Цей висновок має містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки й обгрунтовані відповіді на поставлені органами Антимонопольного комітету питання.
   Докази збирають Антимонопольний комітет України, його  територіальні відділення незалежно від їх місцезнаходження. Повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів під час розгляду справи підтверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а повноваження службовців територіального відділення Комітету — службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою територіального відділення.
   Комітет, державний уповноважений або голова територіального відділення можуть витребувати у осіб, які беруть участь у справі, будь-які фактичні дані, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Такими фактичними даними є письмові чи речові докази, зокрема документи, предмети чи інші носії інформації. Якщо на вимогу Комітету, державного уповноваженого або голови територіального відділення не були надані необхідні докази, а також якщо існує загроза, що ці докази можуть бути знищені, зазначені особи можуть прийняти розпорядження щодо їх вилучення.
   Разом з тим при вилученні доказів, особливо письмових, може бути значно утруднено або взагалі унеможливлено роботу осіб, у яких їх вилучено. У цьому разі органи Антимонопольного комітету на вимогу цих осіб протягом трьох днів з дня внесення відповідної вимоги надають їм завірені копії вилучених доказів. Ці копії мають силу оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.
   Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад через їх численність або внаслідок того, що лише частина з них має значення для справи, уповноважені працівники Антимонопольного комітету чи його територіальних відділень можуть отримувати витяги з них, засвідчені у встановленому порядку особою, якій належать документи.
   Крім того, за клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових доказів, ці докази можуть бути повернені після закінчення строку оскарження відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України до суду, господарського суду. Але у матеріалах відповідної справи залишається копія письмового доказу, засвідчена у встановленому порядку особою, якій повертається оригінал.
   В окремих випадках речові докази після їх огляду й дослідження за клопотанням осіб, від яких їх одержано, можуть бути повернуті до закінчення розгляду справи, але лише у тому разі, якщо задоволення такого клопотання не завдасть шкоди справі, що розглядається.
   Якщо вилучити докази неможливо, державний уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольного комітету чи уповноважені ними працівники накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі. Вилучення або накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації обов’язково проводиться лише у робочий час незалежно від того, де вони містяться, у тому числі в службових приміщеннях і транспортних засобах, що належать суб’єктові господарювання, на робочих місцях працівників на підставі розпорядження державного . уповноваженого чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету, а у місцях проживання та інших володіннях осіб — на підставі рішення суду.
   При вилученні чи накладенні арешту складається протокол, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи майна. Протокол підписують два уповноважені працівники Антимонопольного комітету, його територіальних відділень, які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутні при вилученні, накладенні арешту.
   Особа, яка була присутня при вилученні чи накладенні арешту, може відмовитись від підписання протоколу, про що у протоколі робиться запис. Особа, яка відмовилась від підписання протоколу, має право подати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови.
   Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається суб’єктові господарювання, у якого були вилучені, арештовані документи, предмети, інші носії інформації або вручається його представникові.
   Повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв інформації оформляється протоколом у порядку, встановленому для вилучення. Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, документів, інших носіїв інформації державний уповноважений Антимонопольного комітету, голова територіального відділення приймає розпорядження.
   Органи Антимонопольного комітету за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, з питань, що потребують поглибленого дослідження, мають право призначати експертизу. Експертизу у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна охарактеризувати як дослідження на вимогу органів Антимонопольного комітету визначених ними об’єктів, які проводять експерти на базі спеціальних знань з метою одержати дані про факти, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, і здійснюються у встановленому законодавством порядку з додержанням певних процесуальних правил. Проведення експертизи — це спосіб дослідження і виявлення фактичних обставин, тобто науковий, дослідний шлях до висновків про фактичні обставини справи, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів.
   Про призначення експертизи приймається розпорядження. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, відповідний орган Антимонопольного комітету має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У розпорядженні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити експертизу. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами.
   Орган Антимонопольного комітету, якщо це необхідно для складання експертного висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи, що міститься в матеріалах справи. За розголошення інформації з обмеженим доступом чи іншої інформації, розголошення якої заборонено, дачу неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.
   Експерт має право відмовитися дати висновок, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.
   У разі потреби проведення додаткових досліджень, а також через суперечливість висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити додаткову або повторну експертизу.
   Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У разі відмови відшкодувати зазначені витрати особа, яка зазнала цих витрат, може звернутися до суду із заявою про їх відшкодування.