5.4.3. Взаємовплив культури права і науково-технічного прогресу

   Однією з характерних рис правового регулювання відносин, пов'язаних з НТП, зокрема у контексті управління соціальними системами, є широке використання соціально-технічних та техніко-юридичних норм. Теорія права пов'язує появу цих норм з потребою мати правила взаємодії людей з предметами та засобами виробництва як відображенням науково-технічного прогресу. У технічних нормах на перший план висуваються виробничо-технічні вимоги, використовувані у взаємовідносинах людей та природи, що надає їм характеру соціальних. Соціальне значення технічних норм посилюється у зв'язку з підтримкою їх з боку держави, в результаті чого забезпечуються дотримання і засудження протиправних дій. Такі норми можуть фіксуватися в актах відповідних органів управління соціальними системами, нормативно-правових актах.
   Соціально-технічні норми визначаються рівнем розвитку науки та техніки, безпосередньо впливаючи на формування та реалізацію виробничих сил суспільства. Порушення технічних норм тягне за собою невигідні, а часто вкрай шкідливі наслідки для людини і суспільства. Тому є постійна необхідність забезпечення таких норм правовими, організаційними, моральними та іншими засобами.
   Правового значення технічні норми можуть набувати внаслідок включення технічного правила до юридичної норми як її диспозиції. Це відбувається також тоді, коли технічна норма стає додатком до інших юридичних норм культури суспільних відносин. Наприклад, коли технічні вимоги, що містяться в технологічних чи метрологічних інструкціях або інших нормативно-правових документах, розроблених спеціальними інженерно-технічними структурами, беруться під державний захист. Прикладом може слугувати прийнятий у 1994 р. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах".
   Щодо інформатизації відповідні державні органи повинні оцінювати практичну доцільність нових технічних правил і залежно від оцінки надавати їм офіційного правового значення. При цьому державні органи повинні активно сприяти впровадженню прогресивних технічних норм у соціальних відносинах, сприяючи прискоренню впровадження досягнень науково-технічного прогресу в широку практику. Прикладом можна назвати Закони України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та "Про Національну програму інформатизації" (1998 p.).
   Слід зазначити, що виділення техніко-юридичних норм в окремий вид соціальних норм має суттєве практичне значення. Адже порушення цих норм неминуче буде розглядатись як правопорушення (юридичний делікт), що веде до певних юридичних наслідків (юридичних санкцій). Але для цього потрібно визначити відповідну функцію для відповідної соціальної структури чи створити відповідну організаційну структуру, яка компетентно буде реалізовувати державну гарантію щодо реалізації норми права.
   Дослідження практики свідчить, що науково-технічний прогрес значно розширює частку техніко-юридичних актів у законотворчості, що сприяє як розвиткові досягнень науки та техніки, так і впровадженню їх у традиційні суспільні відносини, зокрема у сферу управління соціальними системами.
   Помітного поширення набули техніко-юридичні акти у зв'язку зі створенням та впровадженням державних, галузевих та глобальних автоматизованих (комп'ютерних) інформаційних систем, на зразок Інтернету, в тому числі для реалізації соціального управління. За змістом техніко-юридичний акт має бути затверджений компетентним державним органом. У публічно-правовому статусі цей акт є цільовим комплексом науково обґрунтованих правових норм, приписів, що взаємодіють, спрямованих на безпосереднє регулювання відносин суб'єктів як між собою, так і щодо об'єктів їхньої діяльності. Реалізація такого нормативно-правового акта забезпечується як юридичною відповідальністю, так і матеріальним (економічним) стимулюванням.
   Зазначимо, що на відміну від техніко-юридичних нормативно-технічні (юридико-технічні) акти не мають правового характеру, оскільки, як правило, не забезпечуються правовими санкціями. Таким чином, створюються умови для розвитку науково-технічного прогресу, зокрема через стимулювання нових здобутків у інформатиці, теорії управління тощо.
   Наприклад, якщо старий технічний стандарт не відповідає новим можливостям, досягненням науки, то відповідний суб'єкт ініціює його скасування і встановлення нового технічного стандарту.
   Техніко-юридичні акти (організаційні стандарти, загальногалузеві методичні й метрологічні матеріали та ін.) містять одночасно і технічні, і правові приписи. Вони мають такі ознаки, як нормативність та юридична сила, оскільки затверджуються відповідним державним органом. Технічні норми та приписи, що входять до складу певного акта, відображають низку специфічних характеристик: як ставлення людей до машин та механізмів, так і засоби різноманітної діяльності людей щодо удосконалення машин та механізмів.
   На відміну від нормативно-правового акта, що регулює стосунки суб'єкт — суб'єкт (поведінка людей), техніко-юридичний акт регулює відносини суб'єкт — об'єкт. Він спрямований на регулювання відношення (діяльності) людей до знарядь та засобів праці, організації трудових процесів.
   У когнітивному аспекті зміст техніко-юридичного акта відповідає на запитання "що і як потрібно робити для того, щоб", а зміст нормативно-правового акта відображає логічну структуру, "якщо..., то інакше".
   У ході науково-технічного прогресу техніко-юридичні акти нерідко є правовою формою регулювання процесу впровадження новацій. Ці акти широко використовують при побудові автоматизованих (комп'ютерних) інформаційних систем, їхніх функціональних та забезпечуючих підсистем, а також у відносинах взаємозв'язку з іншими, зокрема інформаційними, системами інших органів управління.