Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя

   До особистих немайнових прав подружжя перш за все належать передбачені статтями 49 та 50 СК право на материнство та право на батьківство. Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію — народжувати дітей, утримувати та виховувати їх. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження. Відмінності в даних правах чоловіка та дружини зумовлені фізіологічними особливостями жінки і чоловіка та соціальним станом жінки-матері. Зміст особистого немайнового права жінки на материнство становлять правомочності дружини з приводу вирішення: мати чи не мати дитину. З метою охорони здоров’я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство, саме тим вона має можливість реалізувати право на репродуктивну свободу, яку слід розглядати в аспекті права на життя. Право на материнство як сімейне право включає в себе певні обов’язки кожного з подружжя. Так вагітній дружині мають бути створені в сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов’язків (частини 4, 5 ст. 49 СК).
   Новий СК закріплює право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Завдяки індивідуальності кожна людина виступає як окремий, своєрідний, неповторний член суспільства. Жінка та чоловік мають притаманні тільки їм звички, уподобання, особливості характеру, темперамент. Саме індивідуальність кожного із подружжя лежить в основі шлюбу, створення сім’ї, виступає запорукою любові. Відомо, що на поведінку людини впливають як соціальні (середовище, ситуація), так і біологічні чинники, психологічні особливості особистості. Індивідуальна своєрідність знаходить свій вияв у сім’ї, у відносинах з іншим з подружжя, батьками, дітьми, іншими членами сім’ї. Слід погодитися з висловленою думкою, що в щасливих сім’ях не виникає питань щодо поваги до індивідуальності одного із подружжя з боку іншого. Така повага вважається природною і не потребує повсякденного нагадування. Разом із тим, у ст. 51 СК зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Ця норма має значне морально-етичне навантаження і слугує ориєнтиром для поведінки подружжя у шлюбі.
   У СК закріплено також право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток. Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя має вирішувати ці питання на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного. Оскільки основу шлюбу становить крім духовного ще й біологічний зв’язок подружжя, ослаблене фізичне здоров’я людини має потребу в компенсації. Нею, як бачиться, може і повинно стати зміцнення моральних основ сім’ї, розвиток культури сімейних відносин, збагачення духовного життя сім’ї.
   Важливим особистим правом кожного з подружжя є право чоловіка та дружини на зміну прізвища. При реєстрації шлюбу нареченим надається право надалі іменуватися своїми дошлюбними прізвищами, що підкреслює однакову соціальну цінність особистості чоловіка і жінки. За взаємною згодою наречені можуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя. Присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється. Загальне прізвище підкреслює наявність шлюбу і є правовою основою для присвоєння і дітям загального сімейного прізвища. Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівник державного органу РАЦС залишає подружжю їх дошлюбні прізвища. Кожен з наречених має право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої, тобто йме-нуватися подвійним прізвищем. Таким чином, при реєстрації шлюбу один із наречених має право прийняти об’єднане прізвище, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать наречена та (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого (ст. 35 СК).
   Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу РАЦС заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища, або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя, тобто йменуватися подвійним прізвищем.
   Право на зміну прізвища згідно зі ст. 53 СК може реалізувати подружжя тільки за взаємною згодою, зміна прізвища одним із подружжя без згоди іншого неможлива. У разі зміни прізвища державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб. Одержане при реєстрації шлюбу або в результаті зміни за взаємною згодою подружжя прізвище подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов’язку змінити прізвище.Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї має принципове і, разом із тим, величезне практичне значення. В ст. 54 СК закріплений принцип рівності подружжя при вирішенні найважливіших питань життя сім’ї. Правове регулювання особистих немайнових відносин подружжя засноване на закріпленому в ст. 24 Конституції України принципі рівності в сімейних відносинах. Кожен із подружжя наділяється однаковими особистими правами та обов’язками, користується рівними можливостями в здійсненні своїх прав.
   Право подружжя на спільне вирішення питань життя сім’ї широке за змістом й охоплює, власне кажучи, усі сторони сімейного життя: питання материнства, батьківства, виховання й освіти дітей, розподілу сімейного бюджету, здійснення покупок, вибору місця відпочинку, догляду за хворими членами сім’ї, виконання домашніх обов’язків з обслуговування сім’ї тощо. Таким чином, закон містить рекомендації щодо практичного застосування основ рівності у повсякденному житті подружжя, навіть у питаннях життя сім’ї, які не регульовані правом. Немає сумніву, що такого роду право покликане направити сімейні відносини у певне русло, створити умови для рівності чоловіка і жінки при вирішенні важливих питань життя сім’ї, що складає головну, визначальну сутність даного права, його мету. Заради її досягнення дозволені будь-які дії та вчинки, що стосуються виховання дітей чи вирішення сімейних проблем іншого порядку. Кожен із подружжя і обоє разом управі вимагати від інших осіб, щоб вони не заважали втіленню у життя наданого їм права. Втручання у вирішення питань сім’ї ззовні, у тому числі з боку батьків, інших близьких родичів чи структур, що мають владні повноваження (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності), неприпустимо. Усі важливі для сім’ї проблеми вирішуються лише подружжям на основі їх взаємної згоди на принципах рівності.
   Закон покладає на подружжя право розподіляти між собою обов’язки в сім’ї. Рівність подружжя полягає в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. Закон не обумовлює, хто й у якому обсязі має виконувати зазначені обов’язки, але він підкреслює, що ці питання вирішуються спільно чоловіком і дружиною. Подружжя може влаштувати своє життя так, що чоловік буде навчатися, а дружина працювати на виробництві, доглядати за дітьми і вести домашнє господарство. У цій ситуації не буде порушення принципу рівності, якщо подружжя прийшло до такого рішення спільно. Але, якщо дружина не згодна на такий спосіб життя, то в чоловіка немає права вимагати від неї утримання й обслуговування на час його навчання.
   Відповідно до ч. 2 ст. 54 СК усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім’ї. Як бачиться, здійснення цього права кожним із подружжя можливе завдяки положенню, закріпленому в ч. 3 названої статті про те, що дії одного з подружжя стосовно життя сім’ї вважаються вчиненими за згодою іншого з подружжя. Тому, якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім’ї не виник, то слід вважати, що це питання між подружжям погоджено. Якщо з даних питань подружжя не може домовитися, то проблему може бути розв’язано тільки за допомогою розірвання шлюбу.
   Вирішуючи спільно питання сім’ї та розподіляючи між собою обов’язки в сім’ї, дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім’ї. Перш за все, йдеться про працю з обслуговування домашнього господарства — прибирання оселі, прання білизни, приготування їжі, догляд за домашньою худобою, обробіток присадибної ділянки, ремонт побутової техніки тощо. Така праця має викликати повагу в кожного з подружжя і неможливо віддавати одному з подружжя перевагу при розподілі обов’язків з її виконання залежно від його кваліфікації, положення в суспільстві, хисту тощо. Крім такої роботи, необхідної для підтримання життєздатності сім’ї, в інтересах сім’ї здійснюється переважно й суспільно корисна праця, до якої також згідно з ч. 1 ст. 54 СК чоловік, жінка повинні виявляти повагу.
   Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє право на вибір кожним із подружжя місця свого проживання; право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин; право на припинення шлюбних відносин. Кожен із подружжя однаково вільний у вирішенні питань, що стосуються його особисто. Як чоловік, так і дружина самі визначають порядок свого життя відповідно до своїх бажань, прагнень, схильностей. Будучи вільними людьми, вони не можуть бути обмежені у своїй свободі через взяття шлюбу. Але не можна ототожнювати свободу зі свавіллям, примхою, капризом. Якщо дві людини — чоловік і дружина — живуть разом, вони, природно, рахуються з думками та поглядами один одного. Бажаючи зберегти свою свободу, вони не вправі обмежувати свободу іншого. Не втрачаючи свободи, вони зобов’язані погоджувати свої бажання з міркуваннями один одного, приймати рішення, що стосуються їх обох, з урахуванням інтересів кожного з них.Право на вибір місця проживання. Вищезазначене право кожного з подружжя як громадянина гарантоване Конституцією України. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України). Стосовно реалізації цього права в сімейному законодавстві слід сказати, що за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає разом. Не може бути такого шлюбу, коли подружжя з самого початку має намір жити окремо і свій намір втілює у життя. Такий стан свідчить про фіктивність шлюбу, або являється підставою для розірвання шлюбу. Спільне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім’ї та здійснення її функцій щодо виховання дітей, ведення спільного господарства, вирішення немайнових та майнових питань життя сім’ї. Закон заперечує будь-яку можливість примушування подружжя до спільного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує особистих прав громадян і не виступає формою експлуатації слабкого сильнішим. Зустрічаються у житті випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя спільно не проживає. Це може бути пов’язано з професійними інтересами чоловіка чи жінки, навчанням, роботою, здійсненням підприємницької діяльності, станом здоров’я – необхідністю лікування одного із подружжя або дитини, доглядом у зв’язку з хворобою та іншими важливими життєвими обставинами.
   Разом із тим, роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин. Якщо цей факт буде встановлено, то згідно з ч. 6 ст. 57 СК суд може визначити особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.
   Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Для визначення природи цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають особливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин. Йдеться, перш за все, про використання виховних, моральних заходів, але й встановлені законодавством обмеження для розірвання шлюбу також можуть використовуватися кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім’ї.
   Подружжя має право на припинення шлюбних відносин. Йдеться про свободу в сфері особливій – особистій свободі, яка, по суті, не обмежена конкретними правовими нормами. Примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом (ч. 4 ст. 56 СК).Особисті немайнові права подружжя не вичерпуються лише правами, переліченими у гл. 6 СК. До особистих немайнових прав належать також інші права подружжя, передбачені сімейним законодавством. Це, перш за все, право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), права, пов’язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації зародка (статті 123, 124 СК) та усиновленням (ст. 220 СК).
   Досі мова йшла про особисті немайнові права подружжя. Аналогічні за змістом і їх обов’язки немайнового характеру. Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов’язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материнство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Те ж саме можна сказати і про спільне вирішення подружжям питань життя сім’ї, де праву одного відповідає обов’язок іншого з подружжя.
   Шлюб створює для подружжя і особливий особистий обов’язок — не вступати в інші шлюбні правовідносини під час дії раніше укладеного шлюбу. Особа вправі перебувати одночасно у багатьох цивільних, трудових, адміністративних й інших правовідносинах, але не можна перебувати в кількох шлюбних правовідносинах.
   Особливо закон виділяє обов’язки подружжя, пов’язані з турботою про сім’ю. Так, згідно зі ст. 55 СК дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен із подружжя зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній, зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Варто зазначити, що ці норми носять декларативний характер, мають вид моральної заповіді. В них, по суті, названо моральні обов’язки подружжя одного перед другим. Однак подібного роду правила виступають своєрідним орієнтиром, схваленою державою моделлю поведінки в сім’ї учасників сімейних відносин, слідування їм створює необхідне середовище для нормальної життєдіяльності всіх членів сім’ї як усередині її, так і за її межами.
   Слід зазначити, що санкцій за невиконання подружжям особистих немайнових обов’язків Сімейним кодексом прямо не передбачено. Однак зловживання одним із подружжя особистими правами чи обов’язками, очевидне нехтування інтересами сім’ї, а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з подружжя його особистих немайнових прав може бути підставою для розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з подружжя — правопорушника негативні наслідки в майновій сфері. Наприклад, зменшення його частки у спільному майні при його поділі (ч. 2 с. 70 СК).