Розділ 3. Загальні засади конституційного ладу України

   Конституційний лад — це система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються й охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави.
   По суті конституційний лад — це певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.
   За змістом конституційний лад охоплює передбачені й гарантовані конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини й громадянина, систему безпосереднього народовладдя.
   За формою конституційний лад становить систему передбачених конституцією основних організаційних і правових форм суспільних відносин, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Конституційний лад — це насамперед передбачені конституцією форма держави за характером державного устрою й державного правління і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдум тощо).
   Передбачений Конституцією України конституційний лад України характеризується низкою загальних принципів: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, наступністю, програмним характером та ін.
   Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу.
   Стаття 5 Конституції України проголошує: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".
   Суверенітет (від фр. souverainete — верховна влада) — це верховенство і незалежність влади.
   Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави.
   Суверенітет народу — це його повновладдя, закріплене державно-правовими актами (конституцією чи іншими законами), тобто володіння народом соціально-економічними та політичними засобами, які всебічно й послідовно забезпечують реальну участь усіх громадян в управлінні справами суспільства й держави.
   Суверенітет народу здійснюється через систему владних структур різного рівня: центральних, регіональних, місцевих тощо. Він реалізується також у діяльності партій, суспільно-політичних організацій і рухів.
   Виявом прямого народовладдя є закріплене конституцією загальне виборче право, участь народу у виробленні та прийнятті державних рішень шляхом загальнонародного голосування — референдуму.
   Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни і її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукупністю суверенних прав, що юридично гарантують реалізацію цієї діяльності.
   Демократизм конституційного ладу означає насамперед існування необмеженої влади народу (як щодо її належності народу, так і щодо здійснення її народом).
   Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні Конституцією України такого порядку, який грунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини й громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.
   Реальність і дійсність конституційного ладу — це наявність цього ладу де-юре і де-факто.
   Системність конституційного ладу означає послідовність, логічність, всебічність і повноту закріплення в конституції основних інститутів суспільства й держави.
   Теоретичні основи нової Конституції України й передбаченого та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини: надбання світової наукової конституційної думки, науки радянського державного (конституційного) права, української конституційної думки з часу проголошення незалежності України.
   Наступність конституційного ладу України — це акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, у державному й суспільному ладі України в минулому (у тому числі далекому).
   Конституційний лад України містить елементи програмного характеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окремих інститутів.
   Поряд із загальними принципами конституційному ладові України властиві особливі принципи, а саме: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції); верховенство права (стаття 8); прямої дії норм Конституції України (стаття 8); визнання й гарантування місцевого самоврядування (стаття 7); судового захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина (стаття 8); органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою (стаття 9); єдиного громадянства (стаття 4); визнання української мови державною (стаття 10); цілісності й недоторканності території України (стаття 2); пріоритетного права власності українського народу на природні ресурси (стаття 13); захисту прав усіх суб'єктів права власності (стаття 13); непорушності права приватної власності (стаття 41); неприпустимості використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (стаття 17); територіальної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць тощо (статті 133, 134); політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності суспільного життя (стаття 15); гарантування свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (стаття 15); невизнання державою як обов'язкової жодної ідеології (стаття 15) та ін.
   Конституційний лад будь-якої країни зберігає непорушність і належним чином функціонує й розвивається лише тоді, коли має надійні відповідні гарантії (нормативно-правові, організаційно-правові та ін.) Вони передбачаються зазвичай конституціями і законами. Природно, що й Конституція України передбачила й закріпила цілісну систему гарантів конституційного ладу, основними з них є такі:
   - народ України;
   - Конституція України і закони України;
   - Українська держава загалом;
   - Українська держава в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб);
   - Верховна Рада України;
   - Президент України;
   - Кабінет Міністрів України;
   - інші органи виконавчої влади України;
   - Конституційний Суд України;
   - суди загальної юрисдикції;
   - Прокуратура України;
   - політичні партії і громадські організації;
   - засоби масової інформації;
   - територіальні громади і органи місцевого самоврядування;
   - міжнародні організації.
   Отже, гарантами конституційного ладу є практично всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин та інші елементи цих відносин. Ці гаранти є загальними для конституційного ладу загалом. Поряд з ними Конституцією України передбачаються гарантії пя окремих інститутів конституційного ладу, насамперед державного й суспільного, прав і свобод людини й громадянина.
   Засади конституційного ладу України, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин, викладені в розділі І Конституції України, а також закріплені в багатьох конституційних законах. Так, у статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зафіксовано, що "місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".
   Стаття 1 Закону України "Про Збройні сили України" визначає, шо "Збройні сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України".
   Перелік законів України, де закріплюються основи конституційного ладу, можна продовжити.

Питання для самоконтролю
1. Поняття, сутність і система конституційного ладу.
2. Загальні принципи конституційного ладу в Україні.
3. Особливі принципи конституційного ладу. їх закріплення Конституцією України.
4. Гаранти конституційного ладу України.