3. Інституціонально-соціальний напрям економічної думки. Джон Гелбрейт

   В сучасному інституціоналізмі є два напрямки: консервативний, який представляють такі економісти, як А. Берлі, Д. Бернхем, А. Грачі, У. Ростоу і ліберальний, представлений американськими вченими Дж. Гелбрейтом, Р. Хейлбронером, Л. Туроу та ін., які відстоюють ліберальні позиції у вирішенні соціально-економічних питань. Вони передбачають різні форми соціального контролю над економікою. Сюди відносять реформи, які стосуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні і регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо. Значне місце в організації соціального контролю відводиться плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування та індикативного планування. Все це об'єктивно сприяє розвитку і вдосконаленню державних форм господарювання.
   Особлива роль інституціоналістами відводиться державі в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. У. Ростоу називає сучасний етап НТП "четвертою промисловою революцією", пов'язаною з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв'язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів. На його думку, саме держава має стимулювати НТП взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів.
   З дослідженнями Дж. Гелбрейта пов'язані найбільш значущі надбання соціально-інституціонального напряму економічної науки. Вчений є автором теорій врівноважених сил, суспільства достатку, нового індустріального суспільства з його зрілою корпорацією і техноструктурою, і одним із впливових сучасних економістів. Його пропозиції практичного характеру справили значний вплив на формування економічної політики американської адміністрації. Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як лад, який постійно зазнає перетворень. Основу цього, на його думку, становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація.
   Основна праця Дж. Гелбрейта – „Нова індустріальна держава. Ессе про американську економічну систему” (1967). В ній відстоюється теза проте, що в індустріальному суспільстві влада належить великим підприємствам, які утворюють промислову систему.
   Дж. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП. Об'єднання таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи, яку він називає системою, що потребує планування. У зрілих корпораціях влада і правління перемістились від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до числа власників – це ті, хто має спеціальні знання, здібності і досвід групового прийняття рішень. Основна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, які приймають основні управлінські рішення.
   Він дійшов висновку, що з появою зрілої корпорації змінились цілі і характер її діяльності. У зрілій корпорації Дж. Гелбрейт побачив інструмент збереження нерівності в суспільстві і фактор зростаючої нестійкості економічної системи. Економічна криза 70-х років примусила переглянути не тільки можливості техноструктури, але і шукати засоби оздоровлення існуючої системи. Він вважає необхідним обмежити владу корпорацій і техноструктури, послабити тиск "бюрократичного симбіозу" військових концернів та апарату військового відомства. Реальну силу, здатну затримати негативні процеси, Дж. Гелбрейт вбачає у державі. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави, на його думку, можна послабити вплив негативних процесів і забезпечити подальший розвиток системи.
   Дослідження Дж. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які в змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства", значно розширити соціальні програми. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.
   Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки і передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.