2. Економічні погляди раннього (критичного) інституціоналізму

   Виникнення інституціонального напряму в економічній думці пов’язують з іменами Торстейна Веблена, Джона Р. Коммонса і Уеслі Клера Мітчелла, які у своїх працях сформували ідеї і концепції нового напряму економічної теорії. Їх об'єднує антимонопольне спрямування, ідея врахування впливу на економічне зростання усієї сукупності суспільних відносин і необхідності державного втручання в економіку.
   Торстейн Веблен (1857 – 1929) представляє соціально-психологічний напрям в інституціоналізмі. За його визначенням „інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами нинішнього часу". Звідси, на його думку, випливає необхідність їх оновлення відповідно до законів еволюції і „вимог нинішнього часу”, тобто традиційних способів міркування і загальноприйнятої поведінки. Еволюційна наука для нього – це „дослідження походження і розвитку економічних інститутів, а також погляд на економічну систему як на „кумулятивний процес”, а не „саморегульований механізм".
   Т. Веблен у своїх працях: “Теорія бездіяльного класу” (1899) та “Інстинкт майстерності” (1914) доказував свою переконаність в еволюційному перетворенні суспільства. В історії людства Т. Веблен виділяє такі стадії: раннього та пізнього дикунства, хижого і напівмирного варварства, ремісничу і промислову. “Бездіяльний клас” сформувався тоді, коли був накопичений надлишок матеріальних благ і військовоначальники та жреці вирішили правити іншими людьми. У центрі нового способу життя знаходилася приватна власність, в основі якої були насильство і обман. Шляхом еволюційного розвитку формується суспільна ієрархія, на вершині якої виставлене напоказ неробство і споживання, розраховане на демонстрацію багатства.
   Бурхливий прогрес техніки вступив у гострий конфлікт із прагненням людей до показної розкоші. Товари почали цінуватися не за їх корисними властивостями, а за тим, наскільки володіння ними відрізняє між собою людей. Формується "маєтний невиробничий" клас і його ставлення до економічного процесу характеризується як "відношення користолюбства, а не виробництва, експлуатації, а не корисності". Цей клас, на думку Т. Веблена, віддає перевагу "законам світу бізнесу", утвореним "скеровуючою і вибірковою дією законів хижацтва або паразитизму". Так, для представників саме цього класу можуть, очевидно, існувати особливі ціни на товари, які є показником їх "престижності", а не дійсним виявленням закону попиту, що тепер прийнято називати "ефектом Веблена". Останній характеризує ситуацію, за якої зниження ціни на товар сприймається покупцем як погіршення якості або втрата товаром "актуальності" чи "престижності" серед населення. І тому цей товар перестає користуватися попитом у покупців, а в протилежній ситуації, навпаки, обсяг купівлі із ростом ціни може зростати. "Фінансові верстви, – закінчує Т. Веблен, – мають певну зацікавленість у пристосуванні фінансових інститутів. Звідси – більш або менш послідовне намагання бездіяльного класу спрямовувати розвиток інститутів тим шляхом, який відповідав би грошовим цілям, що формують економічне життя бездіяльного класу" [10 с. 216]
   Вчення про “бездіяльний клас” разом з методологією технократизму лежить в основі вебленівської концепції індустріальної системи. Згідно з цією системою науковець виділяє дві стадії розвитку капіталізму:
   1) стадію панування підприємця;
   2) стадію панування фінансів, коли існує суперечність між індустрією і бізнесом.
   Важливе значення має теорія Т. Веблена про “абсентеїстську власність” як таку, що не відчутна і належить бізнесменам. Він розглядає її як основу існування “бездіяльного класу” та основу протиріччя між індустрією та бізнесом. Розв’язання цих суперечностей завершиться переходом влади до інженерно-технічної інтелігенції – технократів.
   Джон Р. Коммонс (1862 – 1945), досліджуючи колективні організації: сім'я, профспілки, торговельні об'єднання, виробничі корпорації, держава, правові форми створив соціально-правовий напрямок в інституціоналізмі. Правовий аспект Дж. Коммонс використовував і у висунутій ним концепції вартості, згідно з якою вартість товарної продукції є не що інше, як результат юридичного узгодження "колективних інститутів". До останніх він зараховував об'єднання корпорацій, профспілок, політичних партій, які відображають професійні інтереси соціальних груп і прошарків населення.
   Дж. Коммонс відстоював необхідність проведення державної реформи в галузі законодавства і створення керівництва, запропонованого лідерами різних "колективних інститутів". Він був переконаний у необхідності створення такого уряду, який був би підзвітний громадській думці і проводив демонополізацію економіки.
   Еволюція капіталізму вільної конкуренції у фінансову стадію – центральна ідея його основних праць – "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економіка, її місце в політекономії" (1934). У них розглядаються проблеми, викликані "соціальним конфліктом" через "нечесну" (монополістичну) конкуренцію підприємців. Державні правові рішення в рамках економічних реформ, як гадає автор, дозволять усунути протиріччя і конфлікти в суспільстві, ознаменують перехід до стадії адміністративного капіталізму. Юридичні (правові) аспекти "колективних дій" Дж. Коммонса і антимонопольні реформаторські ідеї Т. Веблена, знайшли реальне практичне застосування уже в 30-ті роки – у період так званого нового курсу президента США Ф. Д. Рузвельта.
   Уеслі Клер Мітчелл (1874 – 1948) у своїй основній публікації "Лекції про типи економічної теорії" (1935), наслідуючи ідеї Т. Веблена, наполягав на взаємозв'язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку і мотиви діяльності людей. Його вважають засновником економетрики. Як засновник Національного бюро економічних спостережень, використовуючи математику і статистику, разом із представниками емпіріопрогностичної течії інституціоналізму на основі аналізу динамічних рядів зробили перші прогнози економічного росту шляхом побудови кривих, що показували середні індекси ряду показників національного господарства.
   У. Мітчелл в своїй інституціональній теорії зумів виявити вплив на економічні фактори (грошовий обіг, кредит, фінанси) так званих неекономічних факторів (психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного вивчення цифрових показників і виявлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктури) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних з фактичного матеріалу та їх математичної обробки, і спробував обґрунтувати концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку. Вчений вважав можливим і необхідним державний вплив на економіку в сфері грошових, фінансових і кредитних відносин у взаємозв'язку із соціально-культурними проблемами і урахуванням психологічного аналізу.
   У. Мітчелл і його колеги розрахували тривалість "малих" і "великих" циклів, зробили спробу сконструювати моделі безкризового розвитку економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їхньому падінню. Засобом пом'якшення циклічних коливань і досягнення сприятливої економічної кон'юнктури мало стати, на думку Мітчелла, створення спеціального державного плануючого органу. Планування при цьому передбачалось не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому прогнозуванні реальних  цілей.