4. Теорія раціональних очікувань

   Однією із течій сучасного економічного консерватизму, яка виникла у 70-80-х рр. ХХ століття, є „теорія раціональних очікувань” (Ф. Модільяні) або як її ще називають “нова класична макроекономіка” (Дж. Тобін), “нова класика”. Деякі економісти вважають нову класику не самостійною школою економічної думки, а лише особливою версією, “правим крилом” (М. Блауг) монетаризму.
   Засновником та ідейним лідером теорії раціональних очікувань є професор Чиказького університету Р. Лукас. Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Воллес, Дж. Лонг, Ч. Плоссер та Е. Прескотт.
   Роберт-Емерсон Лукас (1937 р. н.) – американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1995 р.). Народився в м. Якіма, штат Вашингтон, США. Закінчив історичний факультет Чиказького університету. Вивчення курсу економічної історії привернуло його увагу до проблем економіки. У 1964 р. він захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук. З 1963 по 1974 рр. працював в університеті Карнегі-Меллона, де разом із Дж. Мутом, Т. Сарджентом та Е. Прескоттом проводив дослідження щодо формування та динаміки очікувань.
   У 1975 р. Р. Лукас повернувся до Чиказького університету на посаду професора. Його теоретичні дослідження втілені у працях “Рівноважна модель економічного циклу” (1975), “Очікування і нейтральність грошей” (1972), “Нариси з теорії економічного циклу” (1981), “Нова класична макроекономіка” (1984).
   У 1995 р. за внесок у розвиток і практичне застосування гіпотези раціональних очікувань Р. Лукасу була присуджена Нобелівська премія з економіки.
   Теорія щодо раціонального характеру очікувань. Гіпотеза раціональних очікувань (РО) вперше була запропонована у 1961 р. Дж. Ф. Мутом в статті, присвяченій ринку товарів і цінних паперів. Мут зацікавився питанням, чому жодне правило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цін на фінансових ринках., який дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом “випадкових блукань”, на який накладається “шум”. Фактично, його відповідь зводилась до того, що уся наявна інформація, яка здатна максимізувати точність цінових прогнозів, майже миттєво інкорпорується в поточні рішення спекулянтів. Таким чином їх передбачення, а відповідно, й очікування є “раціональними” у точному розумінні цього слова. Економічні суб’єкти діють так, начебто вони знають модель, тобто очікування індивідів відповідають прогнозам, одержаним на основі моделі.
   Через десятиліття Р. Лукас та його однодумці плідно використали гіпотезу раціональних очікувань для обґрунтування неефективності державного регулювання економіки.
   Як відомо, монетаристи оперували поняттям “адаптивні очікування”, які економічні суб’єкти формують поширюючи минулі тенденції, досвід на майбутнє. Тому їх інколи називають очікуваннями, орієнтованими на минуле. Нові класики вводять поняття “раціональних очікувань”. Вони вважають, щоекономічні суб’єкти формують очікування, виходячи із усієї доступної інформації, а також знань про закономірності функціонування економіки, уявлень, стосовно майбутньої політики уряду та її наслідків. Раціональність очікувань означає, що вони є результатом оптимального (за критерієм максимізації) використання інформації.
   Прихильники теорії РО не беруть до уваги того, що збирання та обробка інформації потребують певних витрат; що існує нерівність у доступі до інформації між, наприклад, політичними діячами і рядовими економічними агентами; що, зрештою, як зазначає М. Блауг, “…люди не формують “раціональних” очікувань з абсолютно простої, раціональної причини – наприклад, внаслідок надмірної кількості суперечливої інформації” [6, c. 622].Ґрунтуючись на теорії РО, нові класики довели, що оберненої залежності між інфляцією та безробіттям не існує навіть в короткому періоді (на відміну від монетаристів, які визнавали короткострокову криву Філіпса).
   Р. Лукас та його послідовники вважали, що уряд може вплинути лише не номінальні змінні (наприклад, темп інфляції), проте він є безсилим по відношенню до реальних величин, як то виробництво та зайнятість. На їх думку, не існує ніяких можливостей для проведення анти- циклічної стабілізаційної політики, а крива Філіпса може бути лише вертикальною. Пояснимо це твердження на конкретному прикладі.Якщо уряд оголошує про проведення стимулюючої грошово-кредитної політики, то раціональні економічні суб’єкти розуміють її суть та наслідки і враховують це при укладанні угод. Тому вони не сприймають зростання номінальної зарплати як збільшення реальної навіть у короткостроковому періоді, як це передбачали монетаристи. В результаті не відбувається збільшення реальних обсягів виробництва і зайнятості, лише зростають ціни та номінальна зарплата. Таким чином економіка відразу рухається по вертикальній кривій Філіпса.
   З теорії РО випливають два суттєвих висновки:
   1) гроші є не просто нейтральними (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва), а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді;
   2) раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.
   Як послідовні неокласики, представники нової класичної макроекономіки вважали ціни абсолютно гнучкими, а ринкову економіку здатною до саморегулювання. Що ж тоді викликає відхилення від загальної рівноваги та повної зайнятості, тобто циклічні коливання економіки?
   Відповідь на це запитання представлена у двох теоріях нових класиків: теорії недосконалої інформації Р. Лукаса та теорії реального бізнес-циклу Дж. Лонга, Ч. Плоссера та Е. Прескотта.
   За Р. Лукасом ринок кожного окремого товару є схожим на острів. Учасники цього острову володіють щодо нього повною інформацією, проте із запізненням (лагом) одержують інформацію з інших ринків-островів. Коли ринкова ціна на продукцію зростає, виробники сприймають це як зростання відносних (порівняно із цінами на ресурси та інші товари), а не абсолютних цін. Тому вони реагують на таке зростання нарощуванням обсягів виробництва і зайнятості. Оскільки, в середньому, кожен робить ту саму помилку, сукупна пропозиція збільшується. Проте, зрештою, кожен починає розуміти свою помилку, і в цей момент сукупне виробництво скорочується до попереднього рівня. Іншими словами, економічний цикл за теорією недосконалої інформації є по суті наслідком обмеженості інформації, яку надають цінові сигнали.
   Прихильники теорії реального бізнес-циклу вважають, що циклічні коливання є наслідком випадкових зовнішніх шоків, а саме – технічних та технологічних зрушень, які “вибивають” економічну систему із стану рівноваги. Як бачимо, цей підхід є близьким до ідей Й. Шумпетера, який вважав, що для ринкової економіки характерними є хвилі “творчого руйнування”, під час яких безперервне введення нових технологій постійно виштовхує існуючи фірми із бізнесу.
   Безумовною заслугою нових класиків можна вважати те, що вони чи не вперше в економічній науці аргументовано довели, що очікування людей впливають на реальний перебіг економічних і політичних процесів; що як це не парадоксально, цінові очікування людей стають ідентичними фактичній динаміці цін. Тому не бажано здійснювати жодних несподіваних для суб’єктів господарювання заходів з боку держави, навіть ефективних, оскільки вони породжують додаткову непевність.
   Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов’язково враховувати і ефект зміни раціональних очікувань.
   Як висновок варто відзначити наступні здобутки і постулати нових класиків:
   - раціональний характер очікувань економічних суб’єктів;
   - визнання абсолютної нейтральності грошей щодо реальних величин як в коротко- так й в довгостроковому періодах;
   - визнання лише вертикальної (довгострокової) кривої Філіпса;
   - неефективність активного державного регулювання економіки з огляду на раціональний характер очікувань економічних агентів;
   - визнання ринкової економіки саморегульованою системою;
   - причина циклічних коливань – зовнішні шоки, пов’язані або із обмеженістю і недосконалістю інформації, або із технічними та технологічними зрушеннями.