Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


1. Передумови виникнення і сутність сучасних неоконсервативних економічних ідей

1. Передумови виникнення і сутність сучасних неоконсервативних економічних ідей

   Період 70-х рр. ХХ ст. став, за образним висловлюванням англійської економістки Дж. В. Робінсон, часом „другої кризи економічної теорії” Заходу у ХХ столітті. Якщо під першою кризою розуміють кризу класичної та неокласичної концепцій невтручання держави в економічне життя суспільства, то під другою – кризу кейнсіанства та концепцій державного регулювання сукупного попиту.
   Які ж причини зумовили повернення до теоретичних шкіл і поглядів, що обстоюють механізми ринкового саморегулювання економіки?
   По-перше, це погіршення господарської кон’юнктури у 70-х – на початку 80-х рр. Циклічні кризи 1973 – 1975 та 1980 – 1982 рр. стали самими глибокими порівняно з усіма післявоєнними рецесіями. Тоді як інструментарій неокейнсіанства (теорії економічного зростання, концепції циклу та антициклічного регулювання), насамперед, був спрямований на забезпечення стійкої динамічної рівноваги та пом’якшення циклічних коливань.
   По–друге, циклічні спади 70-х рр. супроводжувались сировинною, енергетичною, екологічною та валютно-фінансовою кризами. До ініціювання останньої кейнсіанська доктрина мала саме безпосереднє відношення. Адже Бреттон-Вудська валютна система (1944 р.) була побудована на теоретичних положеннях кейнсіанства (концепція введення інститутів наднаціонального регулювання, надання долару статусу резервної валюти). Багато років ця система працювала досить ефективно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу перетворили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р. Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.
   Ще однією причиною кризи кейнсіанства стало посилення в середині 70-х рр. ХХ ст. інфляційних процесів, що дало підстави опонентам звинуватити прихильників кейнсіанських рецептів регулювання економіки в ігноруванні інфляційної небезпеки та монетарних факторів розвитку.
   Крім того, кейнсіанці, як прихильники кривої Філіпса, виявились неспроможними пояснити явище стагфляції (поєднання безробіття і інфляції). Як відомо, кейнсіанська доктрина передбачала, що підвищена інфляція є ціною або платнею суспільства за невисоке безробіття. Проте, циклічна криза 1973 – 1975 рр. стала першою стагфляційною кризою, коли поєднувались безробіття і скорочення виробництва та неконтрольована хронічна інфляція.
   До причин дискредитації кейнсіанства можна віднести збільшення чисельності державного управлінського апарату та його бюрократизацію; зниження стимулів для приватного бізнесу внаслідок прогресивного оподаткування; посилення споживацьких настроїв через високий рівень соціальних виплат; девальвацію особистого успіху та приватної ініціативи – традиційних цінностей американського способу життя. Усі ці негаразди критики приписували саме використанню кейнсіанських методів регулювання економіки, які передбачали значне посилення ролі держави.
   Розглянуті вище причини зумовили те, що період 70-х – 80-х рр. ХХ століття став періодом експансії неоконсерватизму. Неоконсерватизм дослівно означає курс на збереження старих цінностей за нових умов. У сфері економіки неоконсерватори обстоюють відновлення у повному обсязі таких цінностей, як економічна свобода, приватна власність, ринкове регулювання, економічна конкуренція, система вільного підприємництва.
   Основними положеннями нової парадигми неокласики є:
   - визнання ринкової системи господарювання найкращою з огляду забезпечення економічної ефективності та створення умов для економічного зростання;
   - головна цінність суспільства – не соціальна справедливість, а свобода, у тому числі – економічна, яка гарантується приватною власністю;
   - обмеження державного втручання в економіку та скорочення державного сектору через програми реприватизації; вивільнення приватної ініціативи шляхом дерегулювання, послаблення регламентації господарської діяльності, лібералізації антимонопольного законодавства;
   - визнання пріоритетності пропозиції, для стимулювання якої рекомендується зменшення податкового навантаження;
   - забезпечення збалансованості державного бюджету шляхом скорочення соціальних програм та зниження рівня соціальних виплат;
   - визнання пріоритетності грошово-кредитного регулювання економіки як основного інструменту забезпечення неінфляційного зростання;
   - обґрунтування впливу очікувань економічних суб’єктів на реальний перебіг економічних процесів.
   Сучасні неокласичні (неоконсервативні) ідеї репрезентують три основні школи (течії):
   1) монетаризм, який визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики – прямого регулювання темпів зростання грошової маси;
   2) теорія економіки пропозиції, яка обґрунтовує переорієнтацію економічної політики із стимулювання сукупного попиту на стимулювання сукупної пропозиції за допомогою, насамперед, податкової політики (шляхом зменшення податкових ставок);
   3) теорія раціональних очікувань, за якою економічні суб’єкти здатні діяти раціонально, передбачувати наслідки економічної політики уряду й нейтралізовувати її своїми діями.

 
< Попередня   Наступна >