Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


4.1. Англійське посткейнсіанство

4.1. Англійське посткейнсіанство

   Представниками „лівого” кейнсіанства були учні і соратники Кейнса Ніколас Калдор (1908 – 1986), П’єро Сраффа (1898 – 1903), Джоан Вайолет Робінсон (1903 – 1983) та ін. Саме Н. Калдор та П. Сраффа ще в 40 – 50-х рр. раніше за всіх виступили з критикою кейнсіанства, а Дж. В. Робінсон стала визнаним лідером цього напрямку. „Лівим” останній називається тому, що його представники особливу увагу приділяли проблемам заробітної плати як одного з головних чинників ефективного попиту, обмеженню влади монополій та проведенню ряду соціальних реформ. Також певний вплив на формування поглядів, зокрема Дж. В. Робінсон окрім кейнсіанського мало марксистське економічне вчення.
   Дж. В. Робінсон і її прихильники виступили з критикою теорії граничної корисності, однієї з основ неокласичної політичної економії. Зокрема П. Сраффа в своїй праці „Виробництво товарів за допомогою товарів” (1960) запропонував метод за допомогою якого можна знайти ціну виробництва особливого товару, який, в свою чергу, може бути мірилом цінності усіх інших товарів. Ця теорія цінності в певній мірі розвивала теорію вартості Д. Рікардо.
   „Ліві” кейнсіанці запропонували нову теорію нагромадження капіталу, економічного зростання та розподілу суспільного продукту. Так, Дж. В. Робінсон зробила спробу поєднати короткостроковий аналіз ефективного попиту з довгостроковим аналізом факторів нагромадження капіталу, технічного прогресу та розподілу доходів і на основі цього виявити основні чинники, що впливають на тривале економічне зростання та причини, за якими відбуваються відхилення від останнього.
   Дж. В. Робінсон виділила сім груп факторів економічного зростання: технічні умови; інвестиційна політика; умови заощадження; умови конкуренції; формування рівня заробітної плати; фінансові умови; початкові запаси товарів виробничого призначення і стан очікувань на основі попереднього досвіду.
   Проблема економічного зростання, нагромадження капіталу тісно взаємопов’язана з проблемами розподілу доходів і реалізується через існуючі інститути, які визначають прагнення підприємців до нагромадження і боротьбу робітників за відповідну частку в суспільному продукті.
   Услід за К. Марксом Дж. В. Робінсон поділяє все суспільне виробництво на два сектори: сектор інвестиційних товарів та споживчих благ. Проте, розглядає розподіл не сукупного суспільного а саме кінцевого продукту. Вартість кінцевого продукту (Y) кожного сектора складається з заробітної плати (W) та квазіренти (Q), остання в свою чергу розпадається на прибуток і амортизацію.

I. Y1=W1+Q1

II. Y2=W1+Q2

   Припустивши, що прибуток повністю використовується на нагромадження капіталу, Джоан Робінсон робить висновок, що фонд заробітної плати та зайнятість в І секторі повністю залежить від величини квазіренти в ІІ секторі. Відповідно, для того щоб відбулося інвестування, потрібно щоб збільшилась зайнятість і виробництво в І секторі. Умовою цього може бути або зниження реальної заробітної плати, або відповідне зростання квазіренти в ІІ секторі. Таким чином, нагромадження, зайнятість і споживання є взаємопов’язані величини.
   Джоан Робінсон також формулює ідеальні умови економічного зростання, так званого „золотого віку”:
   1. Нейтральний технічний прогрес, в межах якого продуктивність праці, заробітна плата і капіталоозброєність праці зростають однаковими темпами, а норма прибутку залишається незмінною;
   2. Гнучкість і рухливість заробітної плати, що зростає в міру зростання продуктивності праці;
   3. Вільна конкуренція;
   4. Нагромадження капіталу, що залежить лише від темпів технічного прогресу і зростання зайнятості.
   Порушення цих умов стає причиною економічної нестабільності. Межа багатства задається не технічними умовами, а послабленням конкуренції та відсутністю зростання заробітної плати. Саме поглиблення нерівності в розподілі національного доходу, що пов’язане з явищами монополізму і є головним чинником порушення економічної рівноваги. Посилення влади монополій породжує явище недоспоживання, низький рівень заробітної плати.
   Вихід вбачався в реформуванні економічної системи розвинутих країн і, перш за все в усуненні нерівності в розподілі доходів на користь працівників. Цьому повинна сприяти прогресивна система державного регулювання економіки, звільнення економіки від гніту монополій, попередження кризи перевиробництва, стримування інфляції і забезпечення повної зайнятості. Завдяки цьому, на думку Дж. В. Робінсон, все ж таки можна знайти такі оптимальні темпи нагромадження капіталу, за яких зростання ефективного попиту буде супроводжуватися зростанням виробництва. Провідна роль в цьому відводилася профспілкам, які розглядалися як головний чинник, що паралізує тенденцію до монополізації і забезпечує усунення глибокої нерівності в розподілі доходів в суспільстві.

 
< Попередня   Наступна >