4. Посткейнсіанство

   Економка західних країн в 70-х рр. ХХ ст. зазнала сильних потрясінь. Структурні і циклічні кризи, хронічна інфляція підірвали дієвість державного регулювання, що базувалося на кейнсіанському вченні. Шоки пропозиції, що супроводжувалися стрімким злетом цін на енергоносії, стагфляція як поєднання одночасного спаду, зростання безробіття і інфляції – все це не вписувалося в рамки кейнсіанського стимулювання ефективного попиту. Так, боротьба з інфляцією передбачала стримування попиту, а подолання спаду вимагало навпаки його стимулювання. Збільшення бюджетних витрат лише сприяло зростанню інфляції і т.д. Внаслідок цього посилилась критика кейнсіанства а разом з ним і неокласичного синтезу. Саме в цей час на перші позиції виходить неолібералізм і сучасна неокласична теорія, які починають домінувати не лише в економічній теорії, але й практичній діяльності.
   Кейнсіанство в його традиційному вигляді критикували не лише його противники але й прибічники. Останні все більше пропонували перегляд ортодоксальної версії кейнсіанської теорії. Цей новий напрямок отримав назву посткейнсіанство. Посткейнсіанство формувалося і потім існувало у вигляді таких течій: „ліве” кейнсіанство Великобританії з центром у Кембриджі, калецькіанське посткейнсіанство, американське монетарне кейнсіанство.