Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


2.2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання

2.2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання

   Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій макроекономічної динаміки і зростання відіграли англійський вчений Рой Форбс Харрод (1990 – 1978) та американець польського походження Овсій Девід Домар (1914 – 1997). Вони незалежно один від одного створили моделі економічної динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових висновків прийнято об’єднувати в єдину модель – модель Харрода-Домара.
   У своїх працях („Торговий цикл” (1936), „Нариси теорії динаміки” (1939), „До теорії економічної динаміки” (1948) ) Р.Харрод та („Нарощування капіталу, норма зростання, і зайнятість” (1946), „Нагромадження капіталу і кінець процвітання” (1947), „Нариси з теорії економічного зростання” (1957) ) О.Домар в першу чергу подолали такі обмеження кейнсіанської теорії як її статичність, розгляд економічних процесів лише стосовного короткого періоду і фази депресії, негативне ставлення до заощаджень. Методологія Р. Харрода і О. Домара була близькою до методології Дж. М. Кейнса. Вона передбачала: дослідження агрегованих макроекономічних показників (сукупний попит, сукупний доход, сукупні заощадження, сукупні інвестиції); розуміння пріоритетності проблеми забезпечення ефективного сукупного попиту; визнання нездатності зрілої ринкової економіки до саморегулювання та обґрунтування необхідності державного регулювання. Та послідовники Кейнса пішли далі свого учителя і поставили собі за мету дослідити чинники, що забезпечують динамічну рівновагу ринкової економіки та економічне зростання.
   Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно – величини капіталовкладень (інвестицій). Для щоб в економіці постійно мала місце динамічна рівновага, повне використання наявних ресурсів і поступальний, без різких коливань розвиток, необхідно підтримувати відповідні темпи економічного зростання. Необхідною умовою останнього є постійне і систематичне державне регулювання економіки.
   Модель Р. Харрода виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача). Дія останнього полягає в тому, що зростання доходу породжує значно більші обсяги інвестицій. Акселератор можна зобразити наступним чином:

ie10

   де а акселератор; It - нові інвестиції за даний період; Yt - дохід за даний період; Yt-1 - дохід за попередній період.

   Впровадження в практику економічних досліджень поряд із мультиплікатором принципу акселератора стало суттєвим розвитком кейнсіанства. Принцип акселерації був висунутий в 1913 р. А. Альтафоном і Дж. М. Кларком в 1919 р. Вперше ідею взаємодії мультиплікатора і акселератора запропонував в 1939 р. П. Самуельсон.
   Також Р. Харрод поділив всю економіку на два сектори: сектор, де виробляються споживчі блага і сектор, де виробляються інвестиційні блага.
   В цілому модель Харрода включає в себе систему з трьох рівнянь:

ie11

   де g – фактичний темп економічного зростання (grows – зростання), gw – гарантований темп економічного зростання (warranted –гарантований), gn –природній темп економічного зростання (natural – природній), c – капітальний коефіцієнт, або коефіцієнт капіталомісткості (відображає „інвестиційну ціну” приросту доходу), cr – необхідний коефіцієнт капіталомісткості, s – частка заощаджень в національному доході, або схильність до заощадження.
   Фактичний темп економічного зростання (g) – відображає реальний стан справ. Наведені в рівнянні коефіцієнти можна розписати наступним чином:

ie12

   Підставивши їх значення у рівняння фактичних темпів економічного зростання, можна отримати базову кейнсіанську тотожність:

ie13

   Але, якщо у Дж. Кейнса ця тотожність є статичною, то у Р. Харрода – динамічною: ліва частина рівняння (g*c) становить собою накопичувану частину приросту продукції, що йде на виробничі цілі. Ця частина повинна забезпечуватися відповідною часткою заощаджень (s).
   Гарантований темп зростання (gw) – це той темп зростання, що становить собою прогнозовану лінію розвитку, на яку налаштовуються підприємці. Її особливістю є те, що вона робить ймовірний розмір нагромадження капіталу рівним величині заощаджень. Гарантований темп зростання передбачає повне використання наявного капіталу, технічних вдосконалень і виражає рівновагу безперервного поступального розвитку. Саме тому він є лінією динамічної рівноваги.
   Якщо ліва частина рівняння (s) відноситься до минулого періоду, топрава (gw*cr) – до майбутнього. cr – виражає потребу в новому капіталі, поділену на приріст випуску продукції і тому називається необхідним коефіцієнтом капіталомісткості.
   Оскільки схильність до заощадження є відносно сталою за певний період часу величиною, то Р. Харрод робить висновок, що гарантований темп економічного зростання має також відповідний сталий рівень. Сталу величину має, на думку Р. Харрода, і необхідний коефіцієнт капіталомісткості. При цьому він виходив з нейтрального характеру науково-технічного прогресу. Р. Харрод стверджував що капіталозберігаючий ефект науково-технічного прогресу в інвестиційному секторі виробництва компенсується працезберігаючим в секторі, де виробляються споживчі блага. Але, якщо дві величини рівняння є сталими, то сталою є і третя.
   Якщо б фактичний рівень економічного зростання співпадав би з гарантованим, то розвинута ринкова економіка демонструвала б стійке безперервне зростання. Та на жаль на практиці стійкість відсутня, причому не лише в короткостроковому (статичному) але і в довгостроковому (динамічному) періоді. Р. Харрод стверджує, що фактичний рівень темпу економічного зростання співпадає з гарантованим лише в дужерідких випадках. При цьому неспівпадіння в бік перевищення (g > gw), або жв протилежний бік – (g < gw) призводить лише до посилення відхилення фактичної лінії розвитку від бажаної. Це відхилення відбувається або в бік економічного буму, що супроводжується значною інфляцією, або в бік економічного спаду і неминучої депресії та масового безробіття. Така поведінка економіки є результатом поєднання ефекту мультиплікатора і акселератора.
   Ринкова економіка постійно „балансує на вістрі ножа”, їй внутрішньо притаманна динамічна нестабільність, всередині неї постійно працюють відцентрові сили.
   Відхилення фактичного темпу економічного зростання від гарантованого пояснює в основному короткострокові циклічні коливання. Природу довгострокових коливань допомагає зрозуміти природній темп економічного зростання. Якщо гарантований темп за умови повної завантаженості наявного капіталу все ж таки передбачає наявність вимушеного безробіття, то природній темп економічного зростання не допускає його. Природній темп економічного зростання. є максимально можливим темпом економічного зростання в довгостроковому періоді за умови повного використання усіх ресурсів і досягнень науково-технічного прогресу. В цілому ж природній темп економічного зростання визначається темпом приросту населення і темпом науково-технічного прогресу. Для забезпечення такого темпу економічного зростання наявних заощаджень в суспільстві може і не вистачити. Тому в рівнянні природного темпу економічного зростання передбачається відсутність рівності між лівою і правою частинами.
   Неспівпадіння фактичних, гарантованих і природних темпів економічного зростання породжує довгострокові циклічні коливання. На думку Р. Харрода ринкова економіка не має внутрішніх механізмів подолання економічної нестабільності. Це під силу зробити лише  цілеспрямованому державному регулюванню, яке покликане забезпечити умови сталого економічного зростання, довготривалої динамічної рівноваги.
   Програма практичних заходів державної політики з підтримки стійкого економічного зростання у Р. Харрода включала дві групи:
   1) державне короткострокове антициклічне регулювання – приведення у відповідність фактичного і гарантованого темпів економічного зростання;
   2) політика довгострокового стимулювання економічного розвитку – наближення гарантованих темпів економічного зростання до природних і попередження масового безробіття.
   До першої групи заходів відносилися такі традиційні для кейнсіанської теорії, як організація суспільних робіт, регулювання ставки позичкового процента, а також нововведення – створення „буферних запасів” сировини, матеріалів і продуктів харчування, які б поповнювалися в період економічного спаду і розпродавалися в періоди економічного піднесення. Друга група заходів включала максимальне зниження позичкового процента, аж до нульової позначки.
   Модель Р. Харрода відображає принципову відмінність між неокласичними та кейнсіанськими поглядами на місце і роль заощаджень в економіці. При чому, якщо Кейнс відносився до заощаджень в цілому негативно, вбачаючи в них один із чинників депресії, то позиція Р. Харрода є більш виваженою. Заощадження є дуже бажаними до тих пір поки gw < gn, але коли gw > gn вони починають відігравати вже руйнівну роль, і тому є не бажаними.
   Позиція Р. Харрода відрізняється від позиції Дж. Кейнса іще і тим, що він звертає увагу на небезпеку інфляційного буму, в той час коли Кейнс в умовах депресивної економіки фактично ігнорував наявність даної проблеми.
   На відміну від моделі Р. Харрода, що виходила із рівності заощаджень і інвестицій та базувалася на застосовуванні принципу акселератора, модель О. Домара будується на принципі мультиплікатора і визначає норму приросту інвестицій, яка забезпечує необхідний приріст національного доходу.
   О. Домар доповнив погляди Дж. Кейнса на роль інвестицій тим, що висунув ідею про подвійну функцію інвестицій. Інвестиції є не лише є фактором зростання доходу, вони також пов’язані із створенням додаткових виробничих потужностей. Тому для підтримки стійких темпів економічного зростання необхідно щоб темпи приросту доходу (тобто попиту) відповідали темпам приросту виробничих потужностей (пропозиції). Динамічна збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції, на думку О. Домара, визначається динамікою інвестицій, які утворюють нові потужності і нові доходи. Відповідно, завдання – визначити обсяги і динаміку інвестицій.
   Модель О. Домара складається з системи трьох рівнянь.
   Рівняння пропозиції:

dX = I*σ,

   де dX – приріст виробництва; I – обсяг інвестицій; σ– середня продуктивність нвестицій.

   Рівняння попиту:

ie14

   де dM – приріст попиту; I – обсяг інвестицій; а – середня схильність до заощаджень, обернена величина якої визначає величину мультиплікатора.
   Звідси випливає загальне рівняння макроекономічної рівноваги:

ie15

тобто рівність між приростом доходу і приростом виробництва. Виходячи з даного рівняння можна отримати необхідну норму приросту інвестицій.

ie16

   В цілому ж річний приріст інвестицій, що забезпечує певний приріст пропозиції товарів, повинен відповідати тому обсягу інвестицій, які в змозі забезпечити приріст попиту для покриття даного приросту пропозиції. Відповідно існує рівноважний темп приросту, за якого гарантовано повне використання існуючих в кожному періоді виробничих потужностей. Рівноважний темп приросту тим вищий, чим більшою є норма заощаджень і чим нижча капіталомісткість продукції.
   О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода, прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне регулювання економічного зростання.

 
< Попередня   Наступна >