2.3. Американська неокласична школа

   Загострення соціальних проблем у США в 80-х рр. ХІХ ст. сприяло виникненню і широкому розповсюдженню в країні нових ідей, які лягли в основу маржиналізму, неокласичної економічної теорії. Своєрідність американської неокласичної школи (маржиналізму) полягає у започаткуванні теорії граничної продуктивності факторів виробництва.
   Засновником нових ідей маржиналізму був відомий американський економіст Джон Бейтс Кларк (1847 – 1939). Народився у м. Провіденсі штату Род-Айленд в США. Освіту отримав спочатку у Амхерстському коледжі (США), а потім у европейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейцарія). Своїм учителем і наставником вважав одного із засновників історичної школи Німеччини професора Карла Кніса, який викладав курс економічної теорії у Гейдельберзькому університеті. Повернувшись до США, Дж. Б. Кларк працював на посаді професора економіки, спочатку (1872 – 1895) в ряді американських коледжів, а потім (1895 – 1923) в Колумбійському університеті (м. Вашингтон).
   Свої економічні погляди Дж. Б. Кларк виклав у багатьох працях у яких проповідував ідеї неокласичної системи, вільного підприємництва і досконалої конкуренції. Серед них „Філософія багатства” (1886), „Розподіл багатства” (1899), „Проблеми монополії” (1901), „Сутність економічної теорії” (1907), які органічно доповнюють одна одну і розвивають ідеї науковця. У дослідженнях Дж. Б. Кларка головним завданням було:
   – виявити об’єктивність і універсальність економічного розвитку суспільства;
   – зробити аналіз соціальних проблем, які породжені протиріччями між працєю і капіталом;
   – обґрунтувати справедливість розподілу багатства у капіталістичному суспільстві.
   Новизна досліджень Дж. Б. Кларка полягає в обґрунтуванні:
   – оригінальної структури курсу політичної економії;
   – наявності вічних універсальних (загальних) законів розвитку господарського життя, які встановлюють гармонічні відносини між класами у виробництві і споживанні;
   – вчення про статику і динаміку господарської системи;
   – теорії розподілу доходів.
   Дж. Б. Кларк вважав, що структура курсу політичної економії має складатися із трьох розділів:
   – універсальна економіка,
   – соціально-економічна статика,
   – соціально-економічна динаміка.
   „Ми маємо перед собою тепер, – писав Дж. Б. Кларк, – межі трьох природних розділів економічної науки. Перший охоплює універсальні явища багатства, Другій включає соціально-економічну статику і говорить про те, що відбувається далі з багатством... Третій розділ включає соціально-економічну динаміку і говорить про те, що відбувається з багатством і добробутом суспільства за умов, якщо суспільство змінює форму і способи діяльності” [24, c. 51].У розділі „універсальна економіка” досліджуються вічні „загальні” або „природні” закони багатства. Під багатством вчений розумів кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту. Вічними, природними і універсальними законами багатства Дж. Б. Кларк вважав:
   – закон граничної корисності;
   – закон спадної продуктивності;
   – закон граничної продуктивності.
   Сутність закону граничної корисності полягає в тому, що у загальній кількості придбаних споживачем продуктів остання одиниця цього продукту має найменшу корисність. Згідно закону спадної граничної корисності у міру збільшення споживання блага гранична корисність кожної додаткової його одиниці знижується. Розглянутий закон випливає із теорії граничної корисності, суть якої полягає у визначенні цінності ринкових благ рівнем граничної корисності, на величину якої впливають фактори рідкісності та нагальності потреби в певному ринковому блазі.
   Розглядаючи закон граничної корисності, Дж. Б. Кларк зробив висновок, що:
   – принципи його прояву однакові як на рівні окремого ізольованого суб’єкта господарювання, так і економіки країни в цілому;
   – оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не тільки окремі суб’єкти господарської діяльності, але і групи (класи ) покупців;
   – ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а „пучок елементарних корисностей”, тому, що усякий товар має багато властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців [101, с. 565].
   Велику увагу Дж. Б. Кларк приділив аналізу закону спадної продуктивності, в основі якого знаходяться ідеї Т. Мальтуса щодо спадної родючості ґрунтів, Ж. Б. Сея про теорію трьох факторів виробництва та Й. фон Тюнена про спадну продуктивність праці та капіталу. Суть цього закону полягає в тому, що зростання розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) призводить до зменшення приросту продукції. Інакше кажучи, продуктивність змінного фактора постійно скорочується.Обґрунтовуючи закон спадної продуктивності праці і капіталу, Дж. Б. Кларк виходив з того, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному розмірі капіталу супроводжується зниженням продуктивності у порівнянні з попередніми внесками. В свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає зменшення додаткових обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднім внеском.
   Отже, згідно цього закону, якщо перший робітник створює щоденно продукт вартістю в $10, то другий – $8, третій – $6 і т. д. Продуктивність праці останнього робітника визначалась як гранична продуктивність праці [104, с. 149].
   Розвиваючи погляди класиків, Дж. Б. Кларк у законі спадної продуктивності праці розглядає, на відміну від Ж. Б. Сея, чотири фактори виробництва, причому поділив капітал на два (грошовий капітал і капітальні блага):
   – капітал у грошовій формі;
   – капітальні блага (засоби виробництва і земля);
   – праця робітника;
   – діяльність підприємця.
   За Дж. Б. Кларком, кожний фактор виробництва характеризується певною продуктивністю і створює дохід, який розподіляється між власниками ресурсів. Причому кожний власник отримує свою частку доходів, яку створює фактор виробництва, що йому належить. Вчений підкреслював, що капітал приносить банкіру процент, капітальні блага породжують ренту, праця забезпечує робітникові заробітну плату, а діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток.
   Суть закону граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Інакше кажучи, гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися.
   Дія закону граничної продуктивності була проаналізована науковцем при тлумаченні заробітної плати, процента і ренти. Дж. Б. Кларк виходив з того, що заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці. За незмінних інших умов, подальше збільшення кількості робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного нового додаткового робітника.
   Підприємець може збільшити чисельність працівників тільки до тих пір, поки їхня кількість не ввійде до так званої „зони байдужості” або „граничної сфери”, тобто коли останній із найманих робітників не зможе забезпечити виробництво навіть такої кількості продуктів, яку він цілком собі привласнює у вигляді заробітної плати. Ця гранична сфера роботи знаходиться на особливому контролі на кожному підприємстві. Продуктивність праці робітника, який знаходиться у „зоні байдужості”, була названа „граничної продуктивністю праці”.
   Подальше збільшення кількості робітників на підприємстві за межі „зони байдужості”, „граничної продуктивності праці” не буде приносити прибуток капіталу як фактору виробництва. Звідси Дж. Б Кларк зробив висновок про те, що розміри заробітної плати залежать від продуктивності праці і рівня зайнятості робітників. Чим більше зайнято робітників, тим нижче буде продуктивність праці і тим нижче має бути заробітна плата.
   Аналогічними були міркування вченого відносно утворення відсотку.
   У розділі „соціально-економічна статика” розглядаються економічні процеси і явища, які забезпечують перебування організованого господарства за умов статики – у стані рівноваги і спокою, відсутності розвитку. Дж. Б. Кларк вважав, що, уявлюваному статичному суспільству притаманні певні сили (чинники), які зберігають спосіб виробництва багатства незмінним, не дозволяють ані збільшувати, ані зменшувати його величину, задану виробництвом. До них науковець відніс:
   – постійну чисельність населення, робочої сили, фіксовану суму грошей тощо;
   – незмінний характер операцій, пов’язаних з постійним випуском одних і тих же видів благ;
   – здійснення виробництва за незмінних технологічних процесів, видах знарядь і матеріалів.
   Дж. Б. Кларк стверджував, що в стані соціально-статичного виробництва земля обробляється одними й тими ж знаряддями і отримується той самий врожай, а на фабриках працюють з тими ж самими машинами і матеріалами. У стані статики ціна товару визначається граничними витратами виробництва і включає заробітну плату, процент і нормальний прибуток підприємця (плату за підприємницьку діяльність).
   За таких умов, рух виробничого організму хоча і є, але він відбувається у замкнутій системі, що і дозволяє йому зберігати свою форму незмінною, забезпечувати стійку рівновагу і стабільність економіки.
   У розділі „соціально-економічна динаміка” досліджуються зміни в економічних процесах і явищах, які забезпечують динамічний розвиток, створюють дестабілізуючу економіку. На думку вченого, економічна рівновага в стані динаміки неможлива, вона неодмінно порушується. Дж. Б. Кларк виділяє п’ять умов, за яких економіка стає динамічною:
   – збільшення кількості населення;
   – зростання обсягів капіталу;
   – удосконалення методів виробництва;
   – зміна форм промислових підприємств;
   – виживання більш продуктивних підприємств натомість усунених менш продуктивних.
   Вчений рекомендує розглядати кожний вид змін як фактор, який підтримує суспільство в динамічному стані і повідомляє про себе через вплив на соціальну структуру.
   Теорія розподілу доходів Дж. Б. Кларка є вдосконаленим варіантом концепції розподілу доходів на основі теорії граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. У цій теорії велика увага приділяється сформульованому вченим природному закону розподілу багатства нації.
   Згідно цього закону, „кожному фактору – певна частка в продукті і кожному – відповідна винагорода”. Дж. Б. Кларк виходив з того, що кожний фактор виробництва отримує відповідну йому „частку” національного доходу, тобто ту частку багатства, яка ним створена.
   У теорії розподілу доходів Дж. Б. Кларк засуджував розповсюджене звинувачення на адресу американського суспільства, що воно експлуатує працю.
   Вчений стверджував, що в суспільстві немає протиріч і що суспільний дохід розподіляється справедливо, ні один із „класів людей”, зайнятих у виробництві, не повинен мати претензії один до одного.
   Робітник отримує справедливу заробітну плату, яка відповідає його граничної продуктивності праці. „Якщо наймані робітники створюють невелику суму багатства і отримують її повністю, то їм нема чого прагнути до соціалістичної революції” [24, c. 24].