4. Нова історична школа та соціальний напрям у політичній економії

   Представниками нової історичної школи в Німеччині є Густав Шмоллер (1838 – 1917), Адольф Вагнер (1835 – 1917), Людвіг Йозеф (Луйо) Брентано (1844 – 1931) і Карл Бюхер (1847 – 1930). Вказані вчені-економісти не заперечують „природних” економічних законів, але вважають, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного виведення. Центром дослідження повинні бути практичні проблеми, а не розбудова теоретичних конструкцій, узагальнень.
   В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок – „основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку”; він "виникає поступово із уривків, які пропонуються практиками" [121, с. 126].
   Густав фон Шмоллер вважав, що абстрактні догми не відкривають шляхів для плідного розвитку економічної науки, досягти цього можна лише за допомогою використання описового матеріалу, історичних фактів і статистичних даних. В Берлінський університет, де викладав Г. Шмоллер, приїжджало багато американців на навчання, вважаючи його великим економістом того часу. Він спряв створенню "Союзу соціальної політики”, який ставив за мету соціальні реформи. Г. Шмоллер видавав “Щорічник законодавства, державного управління і народного господарства”, його перу належить велика праця “Основи загального вчення про народне господарство” (1900 – 1914). Він вважав, що саме в "Основах” йому нарешті вдалося розвинути дійсно генетичний підхід, який дозволить в кінцевому рахунку знайти адекватне пояснення господарської структури суспільства і функціонування економіки. Розглядаючи економічні і соціальні проблеми, Г. Шмоллер виявив неабияку здібність поєднувати відомості із галузі психології, етнографії, антропології, біології і геології. Він підкреслював, що в суспільних науках немає місця для математики, тому що реакція людської психіки є дуже складною задачею для диференціального числення. Політична економія перетвориться в домінуючу суспільну науку лише тоді, коли вона установить тісне наукове співробітництво з етикою, історією, соціологією і політичною наукою, коли її дослідження матимуть нормативний характер.
   А. Вагнер за своєю методологією займав проміжне становище між економістом-аналітиком К. Менгером і Г. Шмоллером. В своїй роботі про державні фінанси йому вдалося показати, що податки є складовою проблем політичної економії. Він вважав, що державні фінанси можуть стати ефективною зброєю досягнення соціальної справедливості, а саме, нетрудовий дохід від підвищення вартості міських земельних ділянок повинен належати населенню. І суспільство, якщо воно хоче вижити повинно здійснювати соціальні реформи. В порівнянні із іншими представниками історичної школи А. Вагнер більш широко в своїй концепції економічного розвитку використовував юридичні поняття, відкидаючи поняття “природного права”, як його трактувала класична школа, бо право на його думку, - це продукт суспільного розвитку.
   Карл Бюхер став відомим завдяки своїй праці “Виникнення народного господарства” (1923). Аналіз капіталізму К. Бюхер розпочав з викладу досить широких поглядів із галузі етнографії і антропології. Економічний розвиток здійснюється в межах таких стадій: сім’ї, міста і нації. На ранній (сімейній) стадії розвитку господарства вироблені продукти призначаються для членів сім’ї. Міське господарство характеризувалося більш широкими масштабами, просуванням товарів від виробника до споживача. В умовах національного господарства товари проходять через безліч людей. Така характеристика, по суті, давала пояснення капіталізму через структури ринку. Лише на останній стадії (на національному рівні) існує дійсний капіталізм, лише тут повністю реалізуються такі економічні категорії, як капітал і процент.
   Г. Ф. Кнапп (1842 – 1926), розпочавши свій шлях як статистик (він вніс вагомий внесок в теорію статистичного вимірювання смертності), в подальшому займається теорією і історичними дослідженнями. Його історичні дослідження відкриваються роботою про сільських робітників Прусії. Великі земельні володіння розглядаються в ній як капіталістична форма розвитку сільського господарства. Г. Кнапп у 1895 р. опублікував книгу „Державна теорія грошей”, в якій обгрунтував положення про те, що паперові гроші в дійсності краще ніж металічні так як їх цінність забезпечується емітентом, тобто державою.Внаслідок вивчення поглядів представників історичної школи Й. А. Шумпетер виділив шість пунктів, в яких відбиті найбільш суттєві її ідеї (підходи) [121, с. 127].
   1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможна ідея існування загальноприйнятих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.
   2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв'язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.
   3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій. Це положення стверджувалось у формі етичних аргументів і в прагненні до психологічного аналізу поведінки індивідів та мас.
   4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використати історичний матеріал.
   5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також які їх конкретні причини, а не загальні причини всіх соціальних подій.
   6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюється концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної.
   У кожному дослідженні в економічній науці є позитивні результати та недоліки, так і представники історичної школи мають свої здобутки і негативні сторони. Багато положень, які сформулювала історична школа є продуктом розвитку економіки та економічної думки.
   Під впливом історичної школи з'являється багато праць з економічної історії, вивчається механізм формування господарських систем у різні епохи – у період рабовласництва, середні віки, епоху становлення буржуазного ладу. Історики й економісти вважали, що подібні дослідження допомагали зрозуміти сутність поточних соціальних проблем.
   Економісти історичної школи вважали, що народне господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Потрібно повніше враховувати всю багатогранність і всю складність конкретних відносин у суспільстві – традиції, етнічні особливості, звичаї, національні інтереси, геополітичне становище. Люди у своїх діях керуються не лише прагненням до вигоди і багатства. За цим загальним прагненням насправді може приховуватися широка палітра задумів і бажань, різних за суттю і мінливих залежно від становища, віку, доходу. І найголовніше, окрім бажання економічної вигоди людина керується такими мотивами, як почуття спільності, сімейного благополуччя, суспільних інтересів.
   Економічну науку не випадково називають політичною економією. Це передбачає необхідність проведення аналізу економічних процесів у тісному взаємозв'язку з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя.
   Зміст історичного підходу не в описі, а у роз'ясненні і розкритті економічних зв'язків і залежностей. Саме тому історична школа стала передвісником інституціонального напрямку в економічній науці.