3. Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині.

   Серед перших представників історичної школи називають також Вільгельма Рошера (1817 – 1894), Бруно Гільдебранда (1812 – 1878) та Карла Кніса (1821 – 1898). У 1843 р. В. Рошер опублікував „Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу”, у 1948 р. вийшла книга Б. Гільдебранда „Політична економія сучасного і майбутнього”, у 1853 р. К. Кніс видав працю „Політична економія з точки зору історичного методу”. Ці назви засвідчують, що політична економія використовує історичний метод дослідження. Вони вважали, що необхідно досліджувати питання про те, як виникли і розвивалися економічні інститути. Перш ніж перейти до якихось узагальнень вони намагалися зібрати весь фактичний матеріал про події в різні періоди часу (попередні і теперішні). Вони були впевнені, що такий метод зробить їх висновки більш ґрунтовними, ніж холодні і байдужі до людини дедуктивні конструкції англійських економістів.
   В. Рошер наполягав на необхідності повернення до емпіричного методу, для того щоб подолати негативний вплив класичної доктрини, Б. Гільдебранд намагався перетворити політичну економію в науку, яка вивчала б процеси економічного зростання, а К. Кніс повністю заперечував наявність будь-якого змісту в економічних законах. З цього приводу В. Рошер писав, що підхід до вивчення економічних процесів повинен носити як практичний так і науковий характер. Остаточним висновком було твердження про те, що економічна теорія завжди має лише відносну цінність. 
   У праці “Основи народного господарства” В. Рошер як і Ж. Б. Сей писав про три фактории виробництва і про вартість товару з позицій корисності. Він вважав, що капіталом є робітники, які мають кваліфікацію, професійні навички, вживаючи поняття “неречові капітали”. А нині економічна наука широко запроваджує категорію “людський капітал”, а це вказує на прийнятність поглядів історичної школи. В. Рошер заперечував можливістьіснування одного типу господарств у різних націй, бо не може бути одного економічного ідеалу для народів, так само як не шиється одяг за одною міркою, – писав він [100, с. 360]. Представники старої історичної школи заперечували діалектичний характер суспільного розвитку, визнаючи лише еволюційну форму, відкидаючи революційні перевороти. В. Рошер вважав, що зміна форм суспільного життя повинна відбуватися так повільно, щоб цього навіть не можна було помітити. На його думку законними були лише ті перетворення, які відбувалися “мирним шляхом позитивного права”, бо кожна революція то велике нещастя, тяжка і нерідко смертельна хвороба народного життя. [100, с. 361]. Він визнавав виникнення економічних категорій в праісторичну добу, так уже в первісних лісах знаходив капітал і "немічних пролетарів”. Цю точку зору поділяв і Б. Гільдебранд, який вважав, що різниця між підприємцем і робітником існувала завжди, але підтримував погляди Ж. Б. Сея на природу прибутку підприємця.
   Б. Гільдебранд звинувачував засновників класичної політичної економії в тому, що вони обмежили свої дослідження тільки сферою економічного життя суспільства, залишивши поза увагою мораль, право, етичні, психологічні та інші почуття людей. Він вважав політичну економію наукою моральною, а не вченням про людський егоїзм.
   За Б. Гільдебрандом історія господарського розвитку пройшла три фази : натуральне господарство середніх віків, грошове господарство, кредитне господарство. На думку науковця, кредитне господарство є добродійним, бо воно забезпечує обмін продуктами на довірі та моральних засадах. Він вважав, що кредит може стати силою здатною усунути панування грошей і капіталу, перетворити світ на засадах справедливості, а приватна власність є наймогутнішим двигуном розвитку духу.
   На відмінну від класиків, представники старої історичної школи наполягали на відносному характері економічних законів, ідей, на їх змінності під впливом змін самого народу та його потреб. К. Кніс заперечував об’єктивність економічного розвитку. Науковець вважав, що суспільство вільне від дії будь-яких законів.