1. Передумови виникнення та методологічні особливості історичної школи

   Історична школа в політичній економії виникла у першій половині ХIХ ст., як реакція на поширення класичної політичної економії. Особливо в Німеччині появилися критичні замітки і заперечення щодо твердження всеосяжності теоретичних розробок класичної школи і можливостей вирішення країнами заходу і, в першу чергу в Англії, всіх проблем економічного життя суспільства, спираючись на теорію, яка має завершену форму і не допускає ніяких спростувань і відхилень. Суспільство ХIХ ст. розвивалося і змінювалося в сторону глибшого розуміння людиною її призначення в творенні навколишнього середовища і це породило потребу в суспільній науці нового типу. Окремі автори континентальної Європи, і особливо Німеччини, засумнівалися в тому, чи достатня проста імітація фізики для розробки практично корисної суспільної науки. Тон їх критики і заперечень був націоналістичним, а по змісту вони носили теоретичний характер. Економічні інститути, що сформувалися в різних країнах, відрізняються один від другого, відзначають вони, і слід чекати, що принципи і критерії, які використовуються для того, щоб пояснити розвиток торгівлі і транспорту в цих країнах не співпадають з відповідними принципами і критеріями, які стосуються Англії. Тогочасна Німеччина характеризується економічною відсталістю, збереженням залишків феодалізму, середньовічним сільським господарством, нерозвинутою індустрією.В результаті війн з Наполеоном Бонапартом у 1806 – 1807 рр. Пруссія остаточно розпадається. Політичний консерватизм та протиборство дрібних майже феодальних держав, об’єднаних у конфедерацію за національною ознакою, запізнілий розвиток національної держави передбачали необхідність в заходах неомеркантилістського характеру.
   Відсутність внутрішнього ринку, єдиної грошової системи, нерозвиненість транспорту і зв’язку, існування митних кордонів між окремими німецькими державами, розбіжність мір, ваг, наявність в обігу до 600 видів монет все це формувало особливі погляди німецьких економістів на свободу торгівлі. Вони вважали, що фритредерська політика доречна лише для країн, які в своєму економічному розвитку змогли вирватися вперед. Та не придатна для країн, які всіма силами намагаються подолати свою господарську відсталість.
   Німеччина втратила позиції одного з центрів світової торгівлі після великих географічних відкриттів ХV – ХVI ст. і залишилась без зовнішніх джерел нагромадження капіталу. Пальма першості тут дісталася Англії. Саме вона, інтенсивно розвиваючись, панувала на німецьких ринках внаслідок відсутності протекціоністських заходів.
   Пануючі традиції історико-філософської думки в Німеччині: потужний вплив знаменитого філософа Г .В. Ф. Гегеля (1770 – 1831), не менш відомих вченого-правознавця Ф. К. фон Савіньї (1779 – 1861) та філософа В. Дільтея (1833 – 1911) – вплинули на склад мислення німецьких економістів. Їм важко було сприйняти індивідуалістську філософію англійського утилітаризму (намагання мати з усього користь). У. Мітчелл писав про цей період в історії Німеччини, що економічне життя стабілізувалося, викристалізувалося у відповідності з означеними формами і порядками, які в значній мірі визначалися політичними інститутами, звичаями, що існували на протязі досить тривалого періоду [57, с. 24]. Німецькі економісти підкреслювали, що економічні питання однаково є і питаннями політичними, тому поняття “політична економія” чи “національна економія” в Німеччині зберігало істинний зміст, який в англосаксонських країнах було втрачено і це передбачало в більшій мірі розгляд правил державного управління, ніж механізму ринкових цін [57, с. 24]. Вони спиралися на ідею Гегеля, що розвиток людського суспільства, по суті, є проявом духу народу і тому держава з етичної точки зору, завжди займає пануюче становище в порівнянні з індивідуумом і сім’єю. Такою була філософська концепція, котра лягла в основу методології історичної школи. Розвиток як правових норм, так і мови, і звичаїв походить із досвіду людей вважав Ф. Совіньї, доказуючи тим самим, що право – частина всієї культури і у тому випадку, коли в нього не вмішуються довільним чином, воно розвивається “природним шляхом”.
   Найбільший вплив на розвиток історичної і економічної думки в Німеччині мав філософ Вільгельм Дільтей, який підкреслював, що історії доводиться мати справу з конкретними індивідуумами, а природничим наукам – з абстрактними поняттями. Природничі науки повинні описувати ті чи інші явища і пояснювати їх, в той час як найбільш важливе завдання, яке стоїть перед суспільними науками, полягає в тому, щоб зрозуміти. Він відзначав, що пояснення передбачає пошук причинних зв’язків, а розуміння спирається на дослідження мотивів людської діяльності, яка спричинила появу ти чи інших життєвих явищ. Тому при дослідженні історик спирається на власний життєвий досвід. З допомогою власного досвіду науковець заставляє минуле оживати, і в тому, що він відтворює, насправді проявляється його індивідуальність [101, с. 25]. В. Дільтей вважав, що наука, яка вивчає поведінку людини відрізняється від науки, що вивчає неживу природу. Оскільки пізнання істини в сфері людської культури здійснюється на основі внутрішнього сприйняття, трактовка змісту історичних подій з плином часу змінюється в залежності від культурного рівня автора і його діяльності. Під впливом цього німецькі економісти відкинули твердження класиків. Вони вважали їх теорії відірваними від реальної дійсності. В Німеччині існувала стійка позиція історичного дослідження, а строго теоретичний аналіз, яким користувалася класична політична економія, тут не мав глибоких коренів.