2.3. Система економічних поглядів К. Маркса Економічні погляди К. Маркса знайшли найповніше відображення в його праці “Капітал”, виданої в IV томах. Ключовою проблемою І тому “Капіталу” із підзаголовком (Процес виробництва капіталу) є теорія додаткової вартості як основа розвитку і вираження відносин найманої праці і капіталу. В ІІ томі “Капіталу” (Процес обігу капіталу) центральною є теорія відтворення як єдність виробництва та обігу індивідуального і суспільного капіталу. Теорія “перетворених форм” додаткової вартості: прибутку, процента, торговельного прибутку і земельної ренти розглядається в ІІІ томі “Капіталу” (Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому). Критичному огляду відомих на той час економічних теорій, з погляду трактування суті і форми розподілу додаткової вартості, присвячений IV том “Капіталу” (Теорії додаткової вартості). Центральним елементом економічної теорії К. Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс: По-перше, вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина ж вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво. По-друге, розкрив відмінності між категоріями “вартість” і “ціна” (ціна як грошовий вираз вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції). По-третє, вказав, що в процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну вартість і мінову вартість, в основі якого лежить двоїстий характер праці. По-четверте, зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення. При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить поняття товар “робоча сила”, (сукупність фізичних і духовних здібностей людини), який , як і будь-який інший товар, має дві властивості: - вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення; - споживна вартість – визначається вартістю, яку вона створює. Споживна вартість товару робоча сила має бути завжди більшою, ніж вартість, і, в цій специфічній його особливості К. Маркс вбачав таємницю капіталістичної експлуатації. Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником (споживною вартістю) і є додатковою вартістю. Час, протягом якого виробляється вартість, що рівна вартості робочої сили – це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється додаткова вартість – це додатковий робочий час (додаткова праця). Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, а її величина визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної. Вчений вказував на два способи посилення капіталістичної експлуатації або підвищення норми додаткової вартості: - абсолютне збільшення маси живої праці за рахунок продовження тривалості робочого дня (абсолютна додаткова вартість); - зменшення тривалості необхідного часу при незмінній тривалості робочого дня (відносна додаткова вартість). Із теорією додаткової вартості тісно пов'язана теорія заробітної плати. На відміну від представників класичної політичної економії, які розуміли під заробітною платою плату за працю, К. Маркс трактує її як плату за робочу силу. Вона є перетвореною формою вартості і ціни робочої сили і є еквівалентною ціні засобів, необхідних для її відтворення (утримання робітника і членів його сім'ї). Рівнями виміру її величини служать номінальна і реальна заробітна плата. Важливою складовою в економічній системі К. Маркса є теорія грошей і капіталу. Вчений дає власне тлумачення природи грошей як специфічноготовару, який стихійно виділився із товарної маси в процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента – виразника вартості усіх інших товарів. При цьому гроші виконують п'ять функцій: - міру вартості – виражають вартість всіх інших товарів в певній кількості (масі) грошей; - засіб обігу – виступають посередниками між товарами у процесі їх обігу; - засіб утворення скарбів (засіб нагромадження) – для заміни товарної форми грошовою; - засіб платежу – відчуження товарів в часі від їх оплати; - світових грошей – коли гроші за межами внутрішньої сфери обігу функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб або як матеріалізація багатства взагалі. Між грошима і капіталом існує тісний зв'язок, адже гроші, з точки зору К. Маркса, водночас є і певною формою існування капіталу. В умовах капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г – Т – Г1, де Г1 = Г + ∆Г, тобто дорівнює первісно авансовій сумі плюс деякий приріст. Саме цей рух грошей і перетворює їх в капітал. Тобто капітал виступає як самозростаюча вартість і є засобом експлуатації робочої сили. Новим для економічної науки стало положення К. Маркса про органічну будову капіталу, яка передбачає поділ капіталу на дві вартісних частини: постійний капітал – вартість засобів виробництва і змінний капітал – вартість робочої сили. Цей поділ дозволив йому проаналізувати специфіку руху цих частин капіталу і специфіку їх впливу на величину додаткової вартості і вартості створюваного продукту. Виокремлення в структурі капіталу основного і оборотного дозволяє К. Марксу показати специфіку перенесення їх вартості при виробництві продукту (основний капітал переносить свою вартість по частинах, а оборотний капітал – одразу).Важливе місце в системі економічних поглядів К. Маркса займають теоретичні узагальнення, які були зроблені ним при аналізі процесу нагромадження капіталу: - перетворення додаткової вартості в капітал веде до зниження середньої норми прибутку внаслідок зростання органічної будови капіталу; - відбувається відносне скорочення частки найманої праці у суспільному продукті (в процесі нагромадження капіталу виникає відносно надлишкове населення – суть закону народонаселення); - нагромадження багатства у капіталістів і нагромадження злиднів, муки праці, рабства, темноти, здичавіння і моральної деградації робітничого класу – є абсолютним загальним законом капіталістичного нагромадження; - гонитва за додатковою вартістю, яка є спонукальним мотивом і кінцевою метою капіталістичного виробництва, неминуче призводить до погіршення становища робітничого класу, загострення класової боротьби, закономірним наслідком якої є зміна існуючого соціального устрою. Значний внесок в розвиток економічної думки зроблено К. Марксом при аналізі процесу суспільного відтворення. В його моделюванні кругообігу суспільного продукту створено основоположну схему, яка описує взаємозв'язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання. При цьому робиться наголос на важливості дотримання пропорцій як в структурі виробленого продукту в масштабах суспільства, так і в структурі вартості даного продукту (умови для відтворення капіталу).Проблема відтворення цікавила К. Маркса не для того, щоб дослідити умови збалансованої підтримки макроекономічної рівноваги, а довести існування внутрішньосистемних чинників її постійного порушення, які постійно викликатимуть кризи надвиробництва. В подальшому К. Маркс запропонує власну концепцію економічних криз надвиробництва, яка стане вихідним пунктом для багатьох дослідників економічної теорії. Причини економічних криз К. Маркс вбачав: - у відсутності автоматичного зростання сукупного попиту слідом за розширенням виробництва; - у нерівномірності відтворення та циклічності оновлення основного капіталу, масова заміна якого відбувається періодично, з інтервалом у 10 – 12 років. К. Маркс запропонував оригінальну теорію розподілу доходів, суть якої полягає у тому, що всі доходи промислових, торговельних і грошових капіталістів, а також землевласників (прибуток, процент і земельна рента) є результатом розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими працівниками у сфері матеріального виробництва. На основі цього робиться висновок, що всі вони, незалежно у якій господарській сфері б не діяли, є експлуататорами. Тобто, вся система економічних поглядів Маркса була підпорядкована доказу експлуататорської суті капіталізму і обґрунтуванню неминучості його загибелі в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей. Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, він приходить до висновку про неминучість загострення суперечностей між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Наступить певний момент, коли усуспільнення праці стане несумісним з “капіталістичною оболонкою”, що і призведе до соціалістичної революції, до встановлення диктатури пролетаріату і до створення нового суспільного устрою – комунізму. Проте слід відмітити, що у працях К. Маркса і Ф. Енгельса немає розробленої наукової моделі соціалізму, а є лише деякі загальні положення, які відобразили їх бачення комуністичного суспільства: 1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: перша – соціалізм і друга – комунізм. Спільними рисами обох стадій будуть: - утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва; - відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей; - відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства. 2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці, розподілу за працею, держави. 3. При комунізмі відбудеться докорінне перетворення людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних попереднім устроям і людське суспільство житиме за принципом “від кожного за здібностями, кожному за потребами”. Таким чином, можна підсумувати, що теоретичний спадок К. Маркса є важливим та багатим за змістом напрямом економічної думки, характеризується глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічної єдності історичного та логічного аналізу. Серед найважливіших здобутків марксизму слід відмітити: - збагачення методології дослідження економічних і соціальних явищ, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу; - обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства; - глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, виявлення важливих рис капіталістичної економічної системи; - розвиток теорії суспільного відтворення і його циклічності; - поглиблення трудової теорії вартості. Водночас сучасна оцінка економічної теорії К. Маркса дає змогу виявити її суттєві обмеження та вразливі місця, у тому числі: - тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження; - претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиренність до інших теоретичних позицій, визначення власного учення єдино науковим; - переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів; - однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу – праці. Незважаючи на висловлені зауваження, сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого неможливо уявити сучасну економічну науку.
|