4.2. Економічні ідеї П. Ж. Прудона

   П’єр Жозеф Прудон (1809 – 1865) – відомий французький економіст і філософ, представник критичного напряму в політичної економії. Народився у м. Безансоні у бідній сім’ї. Навчався самотужки, екстерном здобув ступінь бакалавра. Деякий час займався публіцистикою, потім працював керуючим торговельної фірми. Після Французької революції П. Ж. Прудон став депутатом Національних зборів від паризьких робітників.
   П. Ж. Прудон написав багато праць економічного і філософсько-соціологічного характеру, найважливіші з яких – „Що таке власність ?” (1840), „Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності” (1846). В його працях викладена система економічних поглядів, в основі яких лежали ідеї дрібнобуржуазного соціалізму і проекти реформування капіталізму, ідеї вольниці та економічної свободи і рівності людей.
   Методологічною основою поглядів П. Ж. Прудона є ідеалізм і суб’єктивізм. Вчений ігнорував об’єктивні економічні закони, процеси і явища, що відбуваються в суспільстві, розглядав їх як втілення „абсолютного розуму”, як вічні ідеї, відірвані від реального життя. П. Ж. Прудон стверджував, що „будь-яке суспільство утворюється, перетворюється і змінюється за допомогою ідеї. Так було в стародавні часи і так відбувається в наш час” [50, c. 86].У своїх творах П. Ж. Прудон:
   – розглядав економічні процеси і явища не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей. Науковець намагався виявити в них „хороші” і „погані” сторони, підкреслював необхідність збереження перших та ліквідацію останніх. Протиріччя між бідністю (поганою стороною) і багатством (хорошою стороною) П. Ж. Прудон вважав головним протиріччям капіталізму. Дурної стороною розподілу праці вчений вважав те, що він став „джерелом убозтва”. Аналізуючи конкуренцію, вчений підкреслював що, її добра сторона полягає в тому, що забезпечує рівність, а погана – веде до розорення деяких виробників. Пропонував для ліквідації конкуренції створити спеціальну поліцію;
   – вважав капіталістичну систему власності причиною бідності широких верств населення. На думку П. Ж. Прудона, експлуатація людини людиною і власність породжено „правом сильного”, а негативні сторони капіталізму (до яких відносив прибуток, обман при торгових угодах, соціальну нерівність) мають своєю причиною „право хитрості”;
   – засуджував власність, створену чужої працією і захищав володіння. П. Ж. Прудон не заперечував приватну власність взагалі, аналізував її з двох боків, як продукт власної праці і як продукт привласнення чужої праці, тобто яквласність і як володіння. Під власністю П. Ж. Прудон фактично розумів велику приватну власність, яка дає можливість його власникові отримувати нетрудові доходи. Така власність на думку вченого, є „крадіжкою”, вона створює „право здобичі”, що постає у формі ренти, оренди, процента, прибутку, дисконту, привілеїв, монополії, премій, хабара та ін. Оскільки велика власність суперечить „природі та розуму”, стверджував П. Ж. Прудон, то вона має бути ліквідована скасуванням відсотка і прибутку. Під  володінням він розумів дрібну власність, створену індивідуальною працею. Допускаючи перехід великої промисловості і залізничних доріг у власність робітничих колективів, він водночас обстоював необхідність збереження приватної власності у дрібному виробництві. До дрібної вчений відносив власність, яка існує у „помірних і розумних” розмірах;
   – висунув концепцію „помилки в рахунках”, суть якої в тому, що капіталісти свідомо „ніколи цілком не винагороджують” робітників, привласнюють значну частину продукту, створену останніми. На думку П. Ж. Прудона, капіталісти оплачують лише вартість індивідуальної праці робітників, а вартість створену кооперованою (колективною) працією робітників – привласнюють. ”Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, – писав П. Ж. Прудон, – однак справа в тому, що він не оплатив величезної сили, яка виникає завдяки співробітництву робітників, завдяки одночасності і гармонії їх зусиль” [50, c. 86];
   – двояко трактував вартість. З одного боку, П. Ж. Прудон визнавав, що „праця, і тільки вона одна, створює всі елементи багатства”. З іншого боку, важливу роль у створенні вартості він відводив обміну. Це добре видно з його аналізу мінової вартості і так званої конституйованої вартості;
   – виходив з того, що походження мінової вартості пов’язане з різноманітністю потреб однієї людини, яка породжує обмін. П. Ж. Прудон абстрагувався від попиту, фактично ототожнював мінову вартість з рідкістю, а споживну вартість – з багатством. Оскільки багатство і рідкість знаходяться один до одного в оберненому відношенні, вважав П. Ж. Прудон, то в такому же відношенні находяться споживна і мінова вартості. Причиною такої антитези вчений вважав „свободну волю людини”;
   – обгрунтував теорію „конституйованої вартості”. Згідно з цією теорією, „конституйована вартість” – це „синтетична”, або „пропорційна”, власність. П. Ж. Прудон визначав „конституйовану вартість” як синтез споживної і мінової вартості і виражав безпосередньо в годинах робочого часу;
   – підкреслював визначну роль обміну в створенні вартості. На думку П. Ж. Прудона, обмін об’єднує елементи суспільного багатства в єдине ціле у відомій пропорції, перетворюючи їх в „конституйовані вартості” і „відштовхує” певну частину матеріальних благ. У цьому розумінні „конституйована вартість” як вартість, санкціонована обміном, виступає як „пропорційна вартість”;
   – стверджував, що „конституйована”, або „пропорційна”, вартість виникає в процесі товарного обміну на ринку. Абстрагуючись від конкуренції і від того факту, що величина вартості визначається суспільно необхідним робочим часом, П. Ж. Прудон вказував, що година праці будь-якого виробника коштує стільки же, скільки година праці іншого. На думку вченого, якщо продукти будуть продаватися за цінами, які відповідають їх „конституйованої вартості”, то буде забезпечена рівновага попиту і пропозиції, будь-який товар знайде покупця і виробництво буде відповідати споживанню;
   – проаналізував систему обміну. Усі недоліки суспільства, на думку П. Ж. Прудона, мають одну спільну основу – „несправедливість в обміні”. Через наявну форму обміну дрібні товаровиробники не можуть повністю реалізувати створену вартість. Конкуренція знецінює товари дрібних виробників, спричиняє їх розорення;
   – вважав необхідним „впорядкувати” обмін, усунути конкуренцію і забезпечити справедливий трудовий еквівалентний обмін. Для організації „справедливого обміну” продукцією П. Ж. Прудон пропонував створити обмінний банк, „Народний банк”. Завдання цього банку – обмінювати продукти товаровиробників на спеціальні трудові талони або бони обміну, („робочі гроші”), на яких було б вказано, скільки часу витрачено на виробництво зданого до банку товару. На ці „робочі гроші” товаровиробник мав би можливість одержувати в банку інші товари такої ж вартості, а також безпроцентний кредит. Через введення „робочих грошей” і усунення реальних грошей П. Ж. Прудон сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації. В основі такого підходу – ідея Ж. Б. Сея про безпосередній обмін: продукт обмінюється на продукт. Однак спроба вченого у 1849 р. реалізувати цей проект зазнала невдачі;
   – проголошував гроші головною формою капіталу, оскільки й усі інші капітали врешті-решт пропонуються на ринку у формі грошей. Ліквідація класичних грошей, на думку П. Ж. Прудона, нейтралізує і капітал, позбавить його „права здобичі”, тобто можливості приносити відсоток;
   – виступав противником комунізму. П. Ж. Прудон писав, що в „суспільстві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б сильних, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової праці, позбавляє членів суспільства свободи дії і перетворює їх всіх на рабів держави” [50, c. 86];
   – виступав проти державності. П. Ж. Прудон стверджував, що ідеальний тип суспільного устрою є синтез спільності і власності. На думку П. Ж. Прудона, ідеалом суспільства є свобода, оскільки вона передбачає існування рівності, анархії, „без кінцевої різноманітності”. Тому „вільна асоціація, свобода, яка задовольняється охороною рівності засобів виробництва і рівноцінності продуктів, що обмінюються, є єдино справедлива, істинна і можлива форма суспільства” [50, с. 260 – 261];
   – проповідував ідею поділу суспільства на автономні одиниці. Ідеальним типом існування суспільства П. Ж. Прудон, вважав асоціацію, яка передбачає „розділ землі, розмежування власностей, незалежність праці”, розподіл праці в промисловості, зниження загальних затрат, ліквідацію дармоїдства і убозтва;
   – заперечував необхідність і правомірність революції і політичної боротьби. На думку П. Ж. Прудона, перетворення суспільства має відбуватися мирним шляхом, в процесі знищення держави і при співробітництві класів. Вчений стверджував, що класи найманих працівників і підприємців „мають злитися і поглинути один одного у вищій свідомості”. Він вважав, що в інтересах спокою „достатньо всезагального перетворення звичаїв” і що необхідно розвивати економічний індивідуалізм, а також союз між підприємцями і трудящими класами.
   Ідеї дрібновласницького соціалізму П. Ж. Прудона були поширені у європейських країнах у другій половині ХІХ ст. Вони сприяли виникненню і розвитку бакунізму, а потім і анархо-синдикалізму, здійснили суттєвий вплив на робітничий рух не тільки у Франції, а і в інших країнах Західної Європи.