1.4. Економічні погляди Н. Сеніора

   Насау Вільям Сеніор (1790 – 1864) – відомий англійський економіст, представник класичної політичної економії. Народився в Англії у сім’ї сільського священика. Освіту здобув у Оксфорді, працював чиновником канцелярського суду. З часом відмовився від кар’єри адвоката. Серйозно зацікавився економічною наукою, спілкувався і дискутував з багатьма видатними економістами свого часу. У 1825 р. Н. Сеніор був обраний на посаду професора утвореної в Оксфордському університеті кафедри політичної економії. Згодом став членом Французької академії наук.
   Економічні погляди Н. Сеніора були викладені у працях: „Нариси з політичної економії” (1836), „Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості” (1837), „Політична економія” (1850) тощо.
   Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як автор багатьох оригінальних ідей, які збагатили класичну політичну економію. Вчений був:
   – прихильником „чистої політичної економії”. Вчений, як і Д. Рікардо і Т. Мальтус, обмежував предмет політичної економії як науки вивченням природи виробництва та розподілу багатства;
   – автором суб’єктивно-психологічної теорії „утримання” (стримування), що спирається на вартість витрат виробництва побудованої на двох елементах – праці та капіталі. Згідно теорії стриманості, власники найманої праці і капіталу свідомо себе обмежують на користь певних інтересів. Праця найманого робітника розглядається вченим як втрата власного дозвілля спокою і здоров’я, а капітал – як жертва капіталіста, якій відмовляє собі в радощах споживання, перетворюючи частину свого особистого доходу в засоби виробництва. Стримання само по собі не створює багатства, але дає можливість отримати винагороду. Винагородою „жертв” робітника виступає заробітна плата, а капіталіста – прибуток;
   – дослідником закономірності ціноутворення. У теорії „утримання” Н. Сеніор зводить витрати на виробництво до грошового виразу і робить їх на основі цього порівняльними. Витрати виробництва вчений розглядає лише як „регулятор” цін, остаточне визначення яких завершує попит та пропозиція;
   – першим, хто розмежував капітал-власність від капіталу-функції і обгрунтував існування двох видів доходів: підприємницькій дохід (плату за працю, підприємницькі здібності) і процент як плату за капітал (своєрідна платня капіталістові, якій утримався від негайного споживання грошей);
   – автором теорії „останньої години”. Згідно цієї теорії, не можна скорочувати робочій день тривалістю 11,5 годин (такою була тривалість його в Англії у 30-х роках ХІХ ст.) на одну годину, тому що за перші 10,5 годин відшкодовується вартість авансованого капіталу, і лише в останню годину створюється прибуток. Звідси виходило, що скорочення робочого дня до 10 годин, за що велась посилена агітація в країні, мало б своїм результатом повне зникнення прибутку, а з ним і стимулів у підприємців до розвитку господарської діяльності. Теорія „останньої години” піддавалась економістами критиці, а згодом була визнана помилковою й самим автором. Пізніше Н. Сеніор зрозумів, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись не тільки при скороченні робочого дня, а і через зростання продуктивності праці;
   – одним із перших критиків теорії народонаселення Т. Мальтуса. На думку Н. Сеніора, прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само потужним спонукальним мотивом, як і прагнення до продовження роду. Згідно міркувань вченого, зростання життєвого рівня населення може стати автоматичним обмежувачем збільшення його чисельності.