Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


1.2. Економічна система Д. Рікардо

1.2. Економічна система Д. Рікардо

   Давід Рікардо (1772 – 1823) – один з яскравих представників класичної політичної економії, послідовник і водночас активний опонент А. Сміта. Народився Д. Рікардо в Лондоні в родині заможного комерсанта. Працював в торговельній конторі батька і на біржі, займався самостійною комерційною діяльністю, був членом керівного комітету Лондонської біржі. У 1812 р. він припинив комерційну діяльність, став багатим рантьє і землевласником, розпочав наукову діяльність. Захоплювався не лише політичною економією, а й фізикою, хімією, математикою та іншими природничими науками.Інтерес вченого до політичної економії стимулювало його знайомство з творами А. Сміта, дружба з відомими вченими-економістами Т. Мальтусом, Ж. Б. Сеєм, Дж. МакКулохом, Дж. Міллем та ін.
   Економічні ідеї Д. Рікардо знашлі відображення у багатьох працях. Головна з них – „Начала політичної економії та оподаткування” (1817), де найбільш повно і критично були проаналізовані економічні явища і процеси, викладена його система економічних поглядів. У цій праці на основі принципів економічного лібералізму досліджуються економічні закони, які забезпечують рівновагу ринкової економіки та сприяють зростанню матеріального багатства суспільства. Особлива увага приділяється пошуку закону розподілу багатства між класами (землевласниками, капіталістами, найманими робітниками), виявленню впливу на ріст виробництва способу розподілу багатства на доходи: ренту, прибуток і заробітну плату.Книга „Начала політичної економії та оподаткування” складається із 32 глав, які можна згрупувати у 3 частини. У першої частині (гл. І – ХІІ) досліджуються основи економічної теорії, у другій (гл. ХIII – ХІХ) – питання ефективного оподаткування, у третій (ХХ – ХХХІІ) дається критичний аналіз основних економічних теорій того часу.
   Найважливіші ідеї економічної теорії Д. Рікардо знайшли відображення у трудової теорії вартості, теорії капіталу та грошей, теорії розподілу доходів, теорії відносних (порівняльних) переваг у міжнародній торгівлі, теорії оподаткування і т.д.
   Трудова теорія вартості посідає одне з чільних місць у дослідженнях Д. Рікардо. Суть цієї теорії полягає в тому, що вартість завжди визначається тільки працєю, витраченою на виробництво товару, незалежно від того, у якому стані розвитку знаходиться суспільство – у примітивному чи розвиненому. Критикуючи „догму Сміта”, Д. Рікардо писав, що вартість первинна і не може визначатися доходами. Визначення вартості робочим часом розглядається як абсолютний, загальний закон, а співвідношення між кількістю необхідної праці при придбанні різних товарів видається єдиним засобом, який може озброїти людей правилом обміну цих товарів [52, с. 405 – 406].
   Аналізуючи проблему вартості, Д. Рікардо:
   – виокремив поняття „вартість” і „багатство”. Вартість – це праця, яка залежить від важкості чи легкості виробництва. Багатство – це різноманітні споживчі вартості, що знаходяться у розпорядженні людей. На думку Д.Рікардо, багатство збільшується з зростанням кількості споживних вартостей, з розвитком виробництва та підвищенням продуктивності праці;
   – критично поставився до висновку А. Сміта на теорію вартості. Д. Рікардо розмежував споживну і мінову вартість товару. Вчений підкреслив, що корисність, хоча і є необхідним підґрунтям мінової вартості, але не може бути її мірилом;
   – сформулював положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виготовлення й обернено пропорційна продуктивності цієї праці. При цьому Д. Рікардо підкреслював, що вартість товару регулюється не фактично затраченою працею окремого виробника, а працею, суспільно необхідною для виробництва товару за найгірших умов. Тобто він розмежував працю на індивідуальну і суспільно необхідну;
   – розмежував працю на живу і уречевлену у засобах виробництва. На відміну від А. Сміта, затрати капіталу Д. Рікардо розглядав як раніше витрачену працю, включаючи її у вартість товару;– обгрунтував зв’язок між природною і ринковою ціною.
   Д. Рікардо стверджував, що за умов конкуренції ринкова ціна, коливаючись навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції, забезпечує перелив капіталу. В результаті цього відбувається повернення ринкових цін до природних. На основі цього Д. Рікардо пояснив роль ринку у розподілі капіталу між галузями народного господарства в точно визначеній пропорції.
   Багато уваги Д. Рікардо приділяв теорії капіталу та грошей. Капітал вчений розглядав як „частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного щоб привести в рух працю” [52, c. 455]. На думку вченого, капітал – категорія вічна, а тому знаряддя праці первісної людини також є капіталом. Капітал розглядається як головний фактор розвитку продуктивних сил суспільства.Розвиваючи теорію капіталу, Д. Рікардо:
   – обгрунтував висновок про правомірність існування прибутку. Д. Рікардо стверджував, що через відмінності у величині прибутку виникають переміщення капіталу із однієї сфери застосування до іншої. Це означало розкриття механізму міжгалузевої конкуренції капіталів;
   – зробив крок вперед у порівнянні з його попередниками у трактуванні основного та оборотного капіталів, визначенні критеріїв їх поділу (класифікації). „Залежно від того, як швидко зношується капітал і як часто він вимагає відтворення, – зазначав Д. Рікардо, – капітал зараховується до оборотного або до основного” [52, c. 421].
   У теорії грошей Д. Рікардо розвиває погляди попередників на суть грошей і грошового обігу. Необхідність в цьому була пов’язана із тим, що наприкінці ХVIII ст. в Англії встановилась система золотого стандарту, яка означала закріплення за золотом монопольної ролі грошей.
   З початку своєї наукової діяльності Д. Рікардо трактував гроші з позиції теорії трудової вартості. Згідно неї, гроші – це особливий товар (золото і срібло), вартість якого пропорційна кількості праці, необхідної для його виробництва і доставки на ринок. Вони є мірою вартості усіх інших товарів і засобом обігу. Кількість грошей в обігу має відповідати вартості товарної маси на ринку.Однак пізніше в своїй основній праці Д. Рікардо відійшов від такого трактування суті грошей, став прихильником кількісної теорії грошей. Згідно з цієї теорії, вартість грошей (золота і срібла) встановлюється у сфері обігу і залежить від їх кількості. На основі кількісної теорії грошей Д. Рікардо зробив відкриття, яке є важливим внеском його в економічну науку. Мається на увазі виявлення законів, які управляють обігом товарів і грошей в міжнародних економічних стосунках.
   У теорії розподілу доходів Д. Рікардо розвивав погляди А. Сміта на дану проблему. Суть цієї теорії полягає у розкритті механізму розподілу доходу нації між трьома класами суспільства (власниками землі, власниками грошей або капіталу, необхідного для її обробітку, і власниками робочої сили тобто найманими робітниками), виявленні частки доходу кожного із них (ренти, прибутку і заробітної плати) на різних стадіях суспільного розвитку. У теорії розподілу Д. Рікардо велике значення має кількісна сторона проблеми – пропорції поділу національного продукту.На основі трудової теорії вартості Д. Рікардо здійснив глибокий аналіз природи і динаміки усіх складових національного доходу: ренти, прибутку і заробітної плати.Визначаючи ренту як частку „продукту землі (вільного дара природи), яка виплачується землевласнику за користування нею”, Д. Рікардо:
   – показав, що її джерелом є не сама природа, а людська праця, зростанню продуктивності якої сприяють сили природи на кращих і середніх ділянках землі;
   – зробив висновок, що величина її постійно зростає. На думку Д. Рікардо, це пов’язується залученням до обробітку усе більших обсягів гірших земельних ділянок в силу зростання кількості населення та потреби у продуктах харчування.
   Визначаючи заробітну плату як дохід робітника, плату за працю, Д. Рікардо:
   – вирізняв, як і його попередники, природну і ринкову ціну праці. Природну ціну вчений визначав як суму життєвих засобів, необхідних для існування робітника та членів його сім’і. Ринкову ціну – як суму грошей, що дійсно сплачується під впливом попиту і пропозиції. На основі цього аналізу Д. Рікардо вийшов на номінальну зарплату як грошовий вираз ціни праці і реальну зарплату як її натуральний вираз;
   – вважав, що рух заробітної плати має регулюватися виключно „природним законом”, а не державним регулюванням. Перевищення ринкової ціни праці над природної ціною (фізіологічно прожитковим мінімумом) може призвести до швидкого розмноження населення і як наслідок – до погіршення його життя;
   – зробив висновок, що із розвитком капіталізму заробітна плата має тенденцію до зменшення, а становище робітників – до погіршення.
   Прибуток Д. Рікардо вважав основною формою доходу, розглядав з двох сторін. З одного боку, прибуток – це частина (або надлишок) вартості, яка залишається після вирахування від неї заробітної плати. З іншого, прибуток – це дохід підприємця на вкладений у виробництво капітал. На основі аналізу прибутку Д. Рікардо зробив такі висновки:
   – робітник своєю працією створює більшу вартість, ніж отримує;
   – прибуток залежить від розміру заробітної плати. Залежність обернена, при збільшенні прибутку зменшується заробітна плата і навпаки;
   – прибуток має природну тенденцію до зниження через дію закону спадної родючості землі. На думку Д. Рікардо, з падінням природної родючості ґрунтів, ціни на продовольство і працю зростають, а величина прибутку відповідно зменшується;
   – існують фактори, які протидіють падінню норми прибутку. Д. Рікардо вважав, що падінню прибутку сприяють вдосконалення машин, що застосовуються у виробництві предметів споживання, а також відкриття в агрономічної науці. На основі цього зберігається частина праці і знижуються ціни предметів споживання.Теорія порівняльних переваг у міжнародній торгівлі є важливим здобутком класичної політичної економії на шляху її розвитку. Згідно з теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони здатні виробляти з відносно меншими витратами у порівнянні з іншими країнами, то торгівля між ними буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективним, ніж в інший.
   Виходячи з теорії порівняльних переваг, необхідною умовою існування міжнародної торгівлі виступає виробництво однакових товарів з різними альтернативними витратами. Торгуючи між собою, країни можуть реалізувати свої відносні (порівняльні) переваги, відмовившись від виробництва менш ефективного товару, спеціалізуючись на виробництві більш ефективного. Теорія обґрунтована на прикладі двох країн – Англії і Португалії і двох видів товарів – сукна і вина.
   Побудована теорія порівняльних переваг у міжнародній торгівлі Д. Рікардо на основі фритредерських поглядів її прихильників, тобто на принципах вільної зовнішньої торгівлі, без обмежень з боку держави. Завдання цієї теорії – сприяти розвитку міжнародної торгівлі.
   Теорія оподаткування є розвитком поглядів прихильників політичної економії на відносини між державою і населенням. Вона підкреслює недоцільність втручання уряду у процеси суспільного виробництва та розподілу.
   Визначивши податок як „ту частку продукту праці та землі, яка надходить у розпорядження уряду”, Д. Рікардо:
   – продовжував розвивати принципи оподаткування, започатковані А. Смітом;
   – обстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу.

 
< Попередня   Наступна >